Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

Медична служба жила за загальним ритмом Майдану — від загострення до загострення.

Всеволод Стеблюк: «Під час першого штурму 10-11 грудня сильно поранених не було, медичної допомоги надавати особливо не було кому. Переважно штовхалися. Мене тоді затисли між двома кордонами внутрішніх військ, приперли до барикади, тому я особливо нічого не бачив, колихався разом з усіма. А перед Новим роком ентузіазм людей почав згасати, бо у всіх робота, медики не могли залишатися так довго, були проблеми з тим, кого поставити чергувати у медпунктах».

Це складно собі уявити — вдень працювати медиком, а потім у вільний час іти на Майдан, щоб там знову працювати медиком. Особисто ми на Майдані повністю міняли рід занять — працювали руками, спілкувалися з людьми, це було своєрідною психологічною розрядкою. Але в медиків професія особлива. І складається з несподіванок.

«Станом на 6:00 ранку до лікарів бригад екстреної медичної допомоги звернулося 103 учасника акції протесту. Про це повідомляє Департамент охорони здоров'я КМДА. „42 з них госпіталізовано. Чотири особи отримали травми тяжкого ступеню важкості (травми очей, кінцівок). Серед інших причин госпіталізації — травми, забої, рвані рани, черепно-мозкові травми“, — йдеться у повідомленні. Правоохоронці, в свою чергу, продовжують жалітися на велику кількість постраждалих колег».

(УП, 20.01.2014)

Всеволод Стеблюк: «На Водохреще Олег Мусій буквально відловив мене, коли я зайшов у Профспілки, каже, що зовсім біда, нема кому чергувати, і попросив мене вийти поза чергою, бо ніхто вже не хоче — тоді ж народ був незадоволений стоянням і вимагав, щоб лідери починали щось робити. Я погодився, але мав іще зустріч. А коли на Грушевського почало гупати, дзвонить Мусій: тут уже поранені пішли, а я один. Я приїхав у Профспілки, поруч опинився ще один лікар — Руслан Горобець теж, як я кажу, медикамент, із центральної поліклініки МВС. Ситуація абсурдна — два міліцейські лікарі приймають поранених міліцією. На той момент ми мали одну єдину голку з ниткою — з шовного матеріалу та пару пінцетів, і коли повалили поранені, був шок — нема чим працювати. Наталя Шолойко почала видзвонювати колег із фармбізнесу, і тут усе повалило — за годину не було куди складати матеріали. Проте довгий час ми з Русланом працювали вдвох. Тоді стався перший шок — ми побачили ураження від травматичної зброї. Це було жахливо. Травми досить серйозні при тому, що ніхто не знав, що робити з вогнепальними пораненнями. Ми намагалися шити, обробляти рани, перев'язувати, воно потім розлазилося. Річ у тім, що вогнепальну рану не можна зашивати, там є зони молекулярного струсу, у них процеси по-своєму розвиваються, ці помилки були навіть на початку війни, пару місяців пройшло, поки навчилися. Тоді ж у наших руках побував знаменитий козак Гаврилюк. Він отримав осколок у шию, рана досить велика, і осколок пульсував. Ми перезирнулися з Русланом — осколок можна потягнути, але якщо він у судині, то це гаплик, хлопець зійде кров'ю. А якщо перетиснути сонну артерію, може бути інсульт. А Гаврилюк ще й поводився збуджено: мовляв, ви тут коновали, давайте швидше, мені ще завтра сніданок хлопцям готувати, кашу варити. Руслан каже: давай спробуємо так: я буду тягнути, а коли щось, ти одразу затискачем артерію береш. Витягни нормально, виявилося, що судину не зачепило. Потім було дуже прикро бачити, коли його голого по снігу тягали, якийсь підполковник повідривав шви на шиї, що я накладав. Це вже просто садизм».

«В Інтернеті з'явився ролик, як „Беркут“ і інші силовки в чорній формі внутрішніх військ знущаються із затриманого чоловіка на Грушевського. За інформацією депутата Андрія Парубія, ним є Михайло Гаврилюк. Після оприлюднення відео його змогли знайти, і станом на 19:08 він у штабі Самооборони Майдану, отримує медичну допомогу. На відео, яке було оприлюднено вдень у четвер, видно, як беркутівці роздягли його, а потім знімали на відео і фото його оголеного на морозі».

(УП, 23.01.2014)

Всеволод Стеблюк: «Згодом підтяглися лікарі, до другої ночі вже можна навіть було вийти покурити. У медпункті сморід сльозогінного газу, бо його приносили на фуфайках, на масках, воно все випаровувалося, крики, істерики... Але були й позитивні моменти, наприклад, київські байкерші привезли поїсти — домашньої картоплі з грибами та м'ясом, огірків. Усе це тривало три доби. Тоді були розгорнуті медпункти у Парламентській бібліотеці та у книгарні „Наукова Думка“. Там був Ігор Ільків, він приймав перших загиблих — Нігояна та Женевського. Ті пункти під час штурмів „Беркута“ періодично розбивали».

«Від поранення загинув ще один протестувальник, його ім'я поки не відоме. Про це „Українській правді“ повідомив черговий лікар Микола Сівак. Молодий чоловік віком 20-25 років. Він був застрелений, поранення у грудну клітку в області серця. Він поступив у медчастину близько 8 години ранку вже без пульсу. Тіло загиблого знаходиться у медчастині на Грушевського, яку розгорнули в одній із будівель. Раніше повідомлялося про те, що від кульового поранення загинув Сергій Нігоян».

(УП, 22.01.2014)

Всеволод Стеблюк: «Після Водохрещі наші взяли Український дім, і там я став керівником медслужби. Я керував терапевтичною службою, хірурги зробили свою окрему маленьку хірургічну. А в нас на третьому поверсі був медпункт. Тоді знову почалися хвилі — спочатку лікарів було багато, потім під час затишшя їх меншало, коли наставало загострення — знову збиралися. Хворі спочатку лежали в нас на підлозі, ми їм поклали каремати, але прийшли гуцули, сказали: знайдіть нам дощок, і зробили двоповерхові нари. У мене було 12 ліжок стаціонару. Хвороби були різні. Нетяжкі пневмонії ми лікували просто у себе. Антибіотиків вистачало. Були й тяжкі, ми їх перевозили до лікарні. Від пневмонії померли двоє хлопців, які мали ВІЛ-СНІД. Одного такого ми витягли у 5-й лікарні, але доводилося туди їздити і дуже жорстко пояснювати лікарям, що робити, бо вони не хотіли заводитися з ВІЛом. В Українському домі працював середній медперсонал, на кожного пацієнта були листи призначень — усе як годиться. Причому всі мали основну роботу. Я працював в Академії, після того перевдягався у цивільне та їхав на Майдан. Там був до 1-ї ночі, потім їхав додому, спав, а на 7-му ранку треба було здавати до Штабу зведення: скільки було хворих, скільки звернень, діагнози —