Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

серйозних міжнародних впливів, бо наші вже нічого не вирішували, і всі домовленості про те, щоб їх випустили, були з Москвою. До мене приїздили донецькі бандити, старий криміналітет, казали, що це неправильно, це перебір — вагітна жінка, дитина, так не можна, це вже правил ніяких не існує. Поїхали з цим до Яника, повернулись. Яник сказав, що вже не вирішує ці питання. Причому я дзвонив їм і казав: ви покидьки, якщо хочете, я здамся, нащо третирувати вагітну жінку з дитиною? Вони сказали: пізно, це через Москву вирішується, хочете — дзвоніть до Москви. Я сказав: я в Москві нікого не знаю, я вас знаю, покидьків».

Судячи із затримання вагітної жінки та дитини, операцією і справді керували з ФСБ. Луб'янка легко впізнавана за почерком.

Олександр Данилюк: «Я думав якийсь час побути поза Майданом, але неможливо було навіть користуватися мобільним, бо проти мене працювали, і незрозуміло було, хто є твоїм союзником. Тому вирішив їхати до Лондона, бо там БіБіСі, це центр поширення інформації. Але питання, як виїхати? Реально проблематично було навіть скористатись і-мейлом, бо кілька спроб відкрити мій мейл призводили до того, що приїздили менти, дуже оперативно. Я пробував перейти польський кордон, потім перейшов до Молдови, звідти вилетів на Лондон.

Я залишив Майдан на третій чи четвертий день перемир'я. У Лондоні ніхто не вірив, що росіяни готують вторгнення. Навіть накопичення сил у Криму не бачили. Але БіБіСі свою функцію виконала. Коли почалася гаряча пора, я на БіБіСі був основним спікером, і свою роботу зробив. Бо єдиною версією на той момент у них була така, що у нас тут внутрішній конфлікт, а я давав правдиву версію, був учасником усіх заходів, три дні не виходив із БіБіСі. Але коли почався штурм Профспілок, ми знову взяли МінАПК, і це було принципово, бо ми розуміли, що план ліквідації Майдану відпрацьований без урахування захоплення адмінбудівель».

І це розуміли не тільки у «Спільній справі».

Андрій Мохник: «Владу турбувало найбільше КМДА та Грушевського. КМДА — це „Свобода“ а Грушевського — „Правий сектор“ Вони так вважали. Перший крок — віддати КМДА та розблокувати Грушевського. Ми сказали — хай ПС зробить смугу на Грушевського, за ними й ми. Тоді звільнили проїзд на Грушевського, і ми вийшли з КМДА. А коли 18-го почався Мирний наступ, до КМДА знову зайшли свободівці».

Після початку бойових дій адмінбудівлі почали знову переходити до рук революціонерів.

«Біля будівлі Київської міськдержадміністрації на Хрещатику горіли ворота, протестувальники зайшли в будівлю. Про це „Українській правді“ повідомили очевидці. Горіла також будка пропускного пункту біля воріт. Мітингувальники підпалили шини і збираються будувати там нову барикаду».

(УП, 18.02.2014)

«Євромайданівці зайняли у Києві приміщення Головпоштамту, Державного комітету телебачення і радіомовлення, а також декілька кав'ярень на Хрещатику».

(УП, 19.02.2014)

Врешті-решт саме захоплені адмінбудівлі — не лише у Києві, а головне, по всій країні — і стали вирішальним аргументом у перемозі Майдану.

Медицина Майдану —

від вогнепальних до ВІЛ-СНІД.

Файл № 11

Ми підходимо до дослідження іще одного феномена української Революції — медичної служби. Кожен, хто був на Майдані, бачив людей із червоними хрестами на футболках та касках. Але насправді ми навіть не уявляємо, наскільки це велика робота — організувати дієву медичну службу на абсолютно добровільних засадах.

Вадим Васильчук: «Після розгону 30 листопада ми зібрались у Михайлівському соборі. Тоді медична служба фактично і народилася, бо раніше поранених не було, нас ніхто не бив. Першим зголосився хтось із волонтерів, потім почали підходити медики. Пам'ятаю, скільки перекису водню нам принесли, просто ящики. У Соборі столи поставили. Прийшов дядько — кров на обличчі, рука висить. Устим Голоднюк, якого потім, 20 лютого, застрелили, прийшов перемотаний бинтом, щасливий, що не поїхав, що був на вістрі, захищав Україну, як справжній козак, а що голову розбили — то таке».

Із нашим головним свідком, нині народним героєм України Всеволодом Стеблюком ми познайомилися в Українському домі наприкінці січня. Він попросив організувати поетичний вечір для психологічної реабілітації постраждалих на Майдані, а потім тихцем зізнався, що є діючим полковником міліції.

Всеволод Стеблюк: «На Майдані я працював інкогніто, бо на той момент був професором кафедри криміналістики та судової медицини академії МВС і мав звання полковника міліції. Полковник міліції на Майдані — самі можете уявити. Офіційно медична служба Майдану утворилася 1 грудня після того, як люди зайшли у Профспілки. Тоді там зібралися люди, які були у медслужбі під час Помаранчевої революції, у медичній комісії Руху ще 1989 року — Олег Мусій, Станіслав Нечаєв, Олег Гаврилюк, Олена Євстигнєєва приєдналася, свободівець Андрій Гук. На Майдан вийшла неймовірна кількість людей, і треба було починати щось робити. У Профспілках зібралася дуже потужна команда керівників, службу очолив Святослав Ханенко, депутат від „Свободи“ — він не заважав працювати, але тримав нас у курсі, що там вирішили великі люди у штабі. Кілька разів приходив Тягнибок, я його спитав: ну що, згадуєш, як на студентському майдані у 1991-му разом працювали? Через зайнятість в Академії я не мав можливості взятися за організаційні моменти, сказав, що буду чергувати як лікар. Основний медпункт був у Профспілках на третьому поверсі. Але паралельно з'явились, як ми їх називали, „дикі“ медики — це люди, які не могли показати диплом про медичну освіту. Вони переважно ходили Майданом, виявляли хворих, розносили пігулки — зрозуміло, у періоди затишшя. Їм допомагала Ольга Богомолець — спочатку медикаментами, потім білі каски з'явилися. Футболки „Медична служба Майдану“ та „Швидка медична допомога Майдану“ привезли львів'яни, їх переважно носили „дикі“, наші цим не переймались. Офіційно ми називалися „медична служба Штабу національного спротиву“, були офіційною структурою Штабу».

Як уявляє роботу медиків більшість із нас? Дуже просто: сидиш у медпункті, поки прийде хворий чи поранений, а тоді на ньому демонструєш щось із репертуару доктора Хауса. А насправді...

Всеволод Стеблюк: «Фармацію Майдану взяли на себе Наталя Шолойко, тоді директор музею-аптеки на Подолі і доцент медичного університету Богомольця, та Олена Золотова з київського КП „Фармація“ — вони робили заявки на ліки, сортували те, що звезли, розподіляли по медпунктах. Перед тим, як допустити лікаря до роботи у медпункті, обов'язково перевіряли наявність у нього диплома, сертифіката — це було суворо. Існувала своя санстанція, яка ходила наметами, з'ясовувала, чи не завелися воші, чи нема інфекцій, і до їхньої честі, зауважу, що на Майдані не було жодного спалаху інфекційних захворювань. При такому скупченні