Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

Мені потім хлопці розповідали: „Ми тебе шукали, бо в зоні завжди можна знайти людину, але ми тебе не знайшли“. Приїздив представник ЄС шукати, але мене заховали так, що навіть шнирі мені нічого не могли передати. СБУшники під час слідчих дій кажуть: тебе всі забули, тобі хана. Я почав із ними спілкуватися, розповідати, що таке Майдан, що таке Революція, вони потім самі мене прохали розповідати, бо їм там про нас такого наговорили! Заходить керівництво, бачить, що люди зі мною спілкуються, кажуть: Дороленка в окрему камеру. Поставивши охоронця, якому заборонили спілкуватися, він у телефон втикав, очей не піднімав. А я далі розповідав про Майдан, Революцію, так що вони потім мене вже не у воронку возили, а саджали в кабіну. Вони припинили вірити у ту маячню, що мені шили, СБУшники вже сприймали мене по-іншому, хоч це було заборонено, і хлопці могли реально отримати по шиї. А за 3-4 дні сиджу в камері, раптом стукіт у двері і слова: „Слава Україні“. Значить, знайшли! Сиджу на СІЗО, і раптом до мене йде їжа потоком, несуть і несуть. Співкамерник дивиться, каже, давай ділитися з братанами по камерах. Я — будь ласка, кому що, кому бутерброд, кому курка. Телевізор мені заносять. Я кажу — давай буду дивитися новини „5 каналу“ за цигарки, бо я не курю. Співкамерник мені казав: візьми все на себе, давай покуримо наркотиків, понюхаємо амфетамінчика. А в мене щоранку шмон. Отак я вчився жити по-новому. Ми гуляли не на вулиці, а на даху в'язниці, де було те саме, що в камері, тільки щілина під стелею більша. Я, по суті, неба не бачив — просто з однієї камери в іншу, де більше повітря. Ні ручок, ні олівця, ні книжки мені не можна було, але я за цигарки, за те се діставав щось, писав листи і вставляв у справу, казав, що це у мене примітки для справи, і вони не перевіряли. Так через адвоката передавав на волю листи».

Історія Дороленка — мабуть, найяскравіша, але не єдина. Сотні людей сиділи під домашнім арештом та у камерах. Саме заради таких в'язнів «Свобода» силою звільняла адмінбудівлі у Києві. І договір обміну будівель на людей певний час працював.

Кирило Дороленко: «Після 22-ї на хату заборонено заходити вертухаям. Із 22-ї до 6-ї — це моя камера. Лягаю спати, коли о 22-15: „Дороленко, на вихід!“. Я розумію, що мене переводять у прес-хату. Все. Я питаю: „А навіщо?“ — „Узнаєш! Не розмовляти, очі в підлогу!“ І ведуть мене не як завжди нагору, а вниз у підвали, кайданки на руках, я не можу нічого, підводять до камери, відчиняють. Я думаю: усе, зараз мене приколють, що робити не знаю. А в камері сидить слідак. „Ти підписуєш?“ Я кажу: „63-тя“. [Стаття 63 Конституції України дає право не свідчити проти себе та близьких]. Він каже: „Сталися певні події на Майдані, щодо тебе ухвалили рішення, завтра суд, швидше за все, вийдеш на домашній арешт“».

Тему тероризму взагалі тоді «качали» дуже активно. Ця тема мала стати головним аргументом влади в очах міжнародної спільноти.

«Пасажир, який намагався захопити літак рейсу Харків — Стамбул 7 лютого, під загрозою вибуху вимагав звільнення усіх заручників в Україні. Про це заявив начальник Головного слідчого управління СБУ Максим Ленко під час брифінгу, повідомляє Укрінформ. „Під час польоту харків'янин 1969 року народження спробував увірватися до кабіни пілотів і вимагав розвернути літак у напрямку Сочі, де, як він сказав? „знаходяться Путін та Янукович, у яких руки в крові“, — заявив Ленко. За повідомленням турецьких ЗМІ, „викрадач літака“ — громадянин України 1969 року народження на прізвище Козлов. Припускають, що він був напідпитку. У Міністерстві закордонних справ заявили, що українець не мав при собі ні зброї, ні вибухівки“».

(УП, 08.02.2014)

А от масштаб захоплення заручників владою вражає.

«Нині затриманими залишаються 116 активістів Майдану. Про це на майдані Незалежності під час інформаційного мітингу заявив лідер фракції „Батьківщина“ Арсеній Яценюк. „Станом на зараз уже 122 наших героя звільнені з казематів Віктора Януковича. Це зроблено за останні кілька днів. Але ще 116 людей, яких незаконно утримує режим Януковича за ґратами, лишаються в тюрмах. Наше завдання — звільнити всіх“, — заявив Яценюк».

(УП, 02.02.2014)

Саме тому Майдан погодився на звільнення адмінбудівель і перемир'я.

Андрій Мохник: «Після 19-го ситуація була у глухому куті — регіонали наполягали, що їхні дії були законними, а ми діяли не за законом: захопили адмінбудівлю, нападаємо на представників влади з коктейлями Молотова. Треба врегулювати. — Як? — Ви звільняєте все — І? — Ну, і все. — А заручники у СІЗО? — Розглянемо окремо. — Ні, всіх на всіх. — Але ви звільняйте Хрещатик, Грушевського та Інститутську. Однак врешті вдалося погодити, що вони відпускають заручників і припиняються активні дії на Грушевського. Ми сказали, що Київраду Попову не віддамо — хай це буде представник ОБСЄ».

Але українська влада надто швидко зрозуміла, що заручники — це прекрасний інструмент тиску як на весь Майдан, так і на активістів персонально.

«Вагітну дружину Олександра Данилюка затримали за підозрою у контрабанді наркотиків. Прес-служба Штабу національного спротиву отримала тривожну інформацію про розвиток ситуації із родиною лідера громадського руху „Спільна справа“ Олександра Данилюка, на цей момент його вагітну дружину з півторарічною дитиною на руках, яка була затримана за підозрою у контрабанді наркотиків, митники відпустили з кімнати для допитів».

(Uainfo.org, 28.01.2014)

Олександр Данилюк: «Після захоплення Міністерства енергетики подзвонив голова СБУ Якименко і сказав, що відміняються усі переговори, які зі мною вів його заступник, хоча й заступник мені натякав, що вони знають, де моя родина і таке інше. Якименко знову сказав про сім'ю, що їй триндець. У мене під домом з'явились автоматники, незрозумілі люди у цивільному в машині. Я зрозумів, що коли така ситуація, родину треба евакуювати. Потім відбулась історія з підкиданням дружині наркотиків. Слава Богу, вони зрештою полетіли з України. Це коштувало