Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський 📚 - Українською

Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В лабіринтах абверу" автора Петро Максимович Кропив'янський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 87
Перейти на сторінку:
знайшов потрібний стиль поведінки.

— Пробачте, панове, політика — не моя спеціальність. І, мабуть, саме тому мені не так уже погано живеться. Окупаційна влада, скажу одверто, зуміла оцінити мої ділові якості, мої зв'язки в Європі і по той бік океану. Не знаю, до яких сфер належите ви, але дуже радив би зайнятись якимось промислом чи торгівлею. За всякої влади, крім хіба більшовицької, людина грошовита — особа шанована. А тепер перейдемо до обіду. Несуть закуску. А чим її тут запивають? Порадьте, як старожили, а вже клопоти з оплатою рахунку хай будуть мої.

Двійка зробила була ще спробу збити розмову на політичну стежку, та не пощастило. Клинченко рішуче заявив себе прибічником нової влади і навіть пригрозив, що в разі дальших нападок на неї, перейде обідати за окремий стіл.

Завечоріло. Відвідувачів побільшало. Микола нетерпляче вдивлявся в їхні обличчя. Жодного знайомого. Вирішив іти. Обидва сусіди вже куняли й заважати йому не збиралися. Може, переконалися в його лояльності, а може, вирішили, що на сьогодні вистачить.

Розрахувався. Треба ще пошукати десь готелю чи так якогось заїзду. Може доведеться провести в Криниці кілька днів.

І ось, уже біля самого виходу:

— Як ся маєте, пане старшино, чи не до нас, бува, в гості?

Знайомий голос, знайомий погляд розумних карих очей… Інтелігентне обличчя. Пригадалася відразу їхня розмова там, у парку гетьманської вілли, під час перерви в роботі комісії, яка відбирала колишніх служак «Державної варти» в розвідшколи абверу. Зветься цей кароокий, здається, Войцехівським. Так, Корній Войцехівський. Про що вони тоді говорили? Ага, чи можуть вийти з таких, як він, підтоптаних, розвідники абверу на Радянщині. Войцехівський одверто. висловив сумнів: «Умов не знаємо, вже понад двадцять років на батьківщині не були. Більшість з нас справжніх військових знань ніколи не мала: несли поліцейську і взагалі різну каральну службу. Та й де гарантія, що за ці двоє десятиліть кожний зберіг у собі ту ненависть до більшовиків? Може, випала, як гнилий зуб?»

— З таким настроєм не варто вербуватися до школи, — порадив тоді Клинченко, із задоволенням подумавши: «От і добре, одним шпигуном менше. А може, він мої думки за завданням СД розвідує?».

— Я кажу не про власні сумніви, а просто припускаю, що вони в когось можуть бути. Треба підбирати кандидатів обережніше. Не всіх підряд…

— Дякую за пораду, але, як ви бачите, наша комісія якраз цим і зайнята.

Пізніше, коли Войцехівський став уже перед комісією, Микола довідався, що він закінчив учительську семінарію, але за спеціальністю майже не працював: перешкодила громадянська війна. У «Варті» виконував різні доручення, коли виникала потреба в грамотних людях: складав звіти, займався статистикою. Останні двадцять років жив випадковими заробітками: давав уроки російської мови, був співвласником таксомотора, робітником на різних заводах.

Переважна більшість членів комісії була проти зарахування Войцехівського до розвідшколи: ніякого досвіду розвідки чи диверсій, жодного знищеного більшовика «на власному рахунку». Невідомо, чи хоч раз у житті вистрелив. Коли б Клинченко розповів про свою розмову з цим сумнівним кандидатом — у фашистській Німеччині стало б більше на одного «підозрілого». Та він не розголосив. Навпаки, як представник абверу підтримав кандидатуру Войцехівського.

— Я рішуче «за», панове. Освіченість — основа, на якій можна навчити чого завгодно.

«Ця людина мені ще згодиться», — твердо вирішив тоді Микола. І одверто розповів Войцехівському про дискусію серед членів комісії.

— Я ваш боржник, — відповів кандидат у шпигуни й посміхнувся.

Клинченко не вловив інтонації, з якою було вимовлено ці слова. Чи то іронія, чи то подяка.

І ось вони знову зустрілися. Далі ще один знайомий, другий, третій… Ціла компанія, і всі його «хрещеники».

На їхні просьби довелося повернутися до залу. Замовили вечерю.

«Хрещеники» взялися розпитувати: де він тепер, що робить? Як там на Алоїзенштрассе?

Сказав, що приїхав сюди відпочити. Служба та сама, а докладно, вони самі знають, про такі речі не говорять, та ще в ресторані. Гетьмана бачив місяць тому: живий, здоровий.

Їх теж ні про які службові справи не розпитував. Знав, що збоку хтось із контррозвідників все спостерігає і сьогодні ж кожного докладно допитуватимуть про застольну бесіду.

Пізніше вночі, коли вийшли, попросив, щоб хтось допоміг дістатися до готелю.

— Ну, от, хоча б ви, пане Войцехівський.

Коли лишилися вдвох, спитав одверто:

— Ну, Корнію батьковичу, хоч не дарма відстоював я вас перед комісією, як ваші успіхи в школі?

— Теоретична підготовка на п'ять з плюсом, стріляю влучно, а от ножем володію гірше за всіх. І з провокаціями теж не виходить.

— З якими провокаціями?

— Раз на Тиждень нас по черзі посилають розвідувати настрої серед місцевого населення. Люди ж бояться говорити одверто. От хлопці і затівають провокації. Кого горілкою примушують розв'язати язика, кого іншими способами. Гестапо бере, а курсантам виставляють високі оцінки. Перепадають і грошові нагороди. «Зелена гура» на цьому, переважно, й тримається.

— А у вас не виходить?

— Ні! Дарма за мене тоді клопоталися… Пане старшина, а що мені буде, коли я відмовлюся їхати до Росії?

Запала пауза. Клинченко напружено думав: «а якщо зараз же і перевербувати?» Вирішив: «пізніше, коли доберуся до його особової справи».

Порадив:

— Головне — добре вчитися, а там знайдемо вам якусь іншу роботу. Можливо, я сам вирішуватиму, кого з вас куди.

Їхня бесіда затяглася. Під виглядом людини, яка приїде незабаром інспектором, а поки що хоче дістати відомості про справжній стан речей у школі, Микола поступово довідався про все. З'ясувалося, що школа замаскована під табір трудової повинності. Через це доводиться іноді виходити на дорожні роботи і навіть працювати в каменоломнях. Тут, у Криниці, лише головне відділення школи. її філіали в Дуклі, Камениці та Барвінку. Там вони теж існують під вивіскою таборів. На чолі школи — капітан Вольф. Його найближчі помічники: зондерфюрер Брауер, есесівці Фальберг, Фрош та Кірхнер. В програмі — загальна військова підготовка, основи розвідки та диверсії, організація повстанського руху. Контингент курсантів: колишні білогвардійці й українські буржуазні націоналісти. Є білоемігранти з Грузії, Вірменії, середньоазіатських республік. Тих закидають не через сухопутний кордон, а морем або з повітря. У Криниці

1 ... 33 34 35 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"