Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

— Дурне дівчисько! Дивись, як Шарлотта робить!

— Праворуч! Ні, праворуч — це там, де великий палець з лівого боку!

І ще:

— Я бачу твої зуби! Це некультурно!

Нік показав двадцять три способи, як можна обмахуватися серветкою і без жодного слова повідомити дещо своєму сусідові.

— Цей рух означає: «Упс, у вас розстебнута ширінька, шановний добродію», а якщо віяло трохи опустити і при цьому дивитися ось так, то це означає: «Ах, я хочу за вас заміж». А якщо навпаки, то: «Ось тобі, від сьогоднішнього дня ми в стані війни з Іспанією…»

Я мусила визнати, що Нік мав неабиякий акторський талант.

Кароліна, бавлячись і танцюючи менует (швидше це був канкан), задирала ноги так високо, що врешті-решт одна з її туфель опинилася в мисці з баварським кремом[44], який сьогодні подали як десерт.

Цей конфуз трохи зупинив наші пустощі, поки містер Бернард не витягнув туфлю з миски і не поклав її на тарілку Кароліни, мовивши цілком серйозно:

— Я радий, що сьогодні після вечері залишилося так багато крему. Шарлотта й обидві леді напевно захочуть щось укинути в рот, коли приїдуть з опери додому.

Моя двоюрідна бабуся дивилася на нього сяючими очима.

— Ви завжди такі дбайливі, мій голубе.

— Це мій обов’язок — дбати про те, щоб усім у цьому будинку було добре, — сказав містер Бернард. — Я пообіцяв це вашому братові перед його смертю.

Я задумливо дивилася на обох.

— Я саме хотіла запитати вас, містере Бернард, чи не розповідав вам дідусь що-небудь про зеленого вершника? Або тобі, тітонько Медді?

Тітка Медді похитала головою.

— Зелений вершник? З чим його їдять?

— Не знаю, — відказала я. — Знаю тільки, що мені треба його знайти.

— Якщо я щось шукаю, то щонайперше йду в книгозбірню вашого дідуся, — зауважив містер Бернард, і його карі совині очі блиснули за окулярами. — Я завжди там знаходжу те, що мені потрібно. Якщо вам потрібна допомога, то книгозбірню я знаю на зубок, бо це мені доводиться стирати пилюку з книг.

— Чудова ідея, дорогенький, — похвалила тітка Медді.

— Завжди до ваших послуг, мадам.

Містер Бернард підкинув у камін ще дров і сказав нам «на добраніч». Ксемеріус рушив за ним.

— Я конче маю з’ясувати, чи знімає він окуляри, коли лягає спати, — кинув він. — Я тобі розповім, якщо він крадькома втече, щоб підлабати[45]на бас-гітарі в якомусь хеві-ме-тал-гурті.

Взагалі-то, моїм братові й сестрі серед тижня треба було йти спати вчасно, але сьогодні мама зробила виняток. Наївшись і нареготавшись досхочу, ми влаштувалися перед каміном. Кароліна залізла до мами на руки, Нік притулився до мене, а тітка Медді вмостилась у кріслі леді Арієти, здмухнула сиве пасмо з чола і залюбки спостерігала за нами.

— Тітонько Медді, розкажи що-небудь про минулі часи, — попросила Кароліна. — Коли ти була маленькою дівчинкою і мала їхати в гості до своєї кошмарної кузини Гейзел у село.

— Але ви вже так часто чули цю історію, — сказала тітка Медді й поставила ноги в рожевих капцях на ослінчик.

Але довго її просити не довелося. Усі її історії про кошмарну кузину починалися однаково: «Гейзел була найбільшою

приндою, яку тільки можна собі уявити», а ми відповідали хором: «Точно, як Шарлотта!» Тітонька Медді похитала головою і сказала:

— Ні, Гейзел була набагато-набагато гіршою. Вона піднімала котів за хвіст і крутила їх над головою.

Поки я, спершись підборіддям на голову Ніка, слухала історію про те, як тітонька Медді, тоді ще десятирічна дівчинка, мстилася за всіх замучених кішок Глостерширу і влаштувала так, що кузина Гейзел скупалась у вигрібній ямі, перед очима мені крутився Ґідеон. Де він зараз? Що він робить? Хто з ним? Чи думає він цієї миті про мене — теж із цим дивним теплим відчуттям десь біля шлунка? Напевно, ні.

Я насилу втрималась, щоб глибоко не зітхнути, згадавши наше прощання перед ательє мадам Россіні. Ґідеон навіть не глянув на мене, хоча ще кілька хвилин тому ми цілувалися. Знову. А я тільки вчора ввечері присягнулася Леслі по телефону, що це ніколи не повториться: «Поки ми не з’ясуємо однозначно, що між нами відбувається!»

До речі, Леслі тільки засміялась у відповідь.

— Та ну, кого ти хочеш обдурити? Абсолютно ясно, що між вами відбувається: ти закрутила собі голову хлопцем та й годі!

Але як я могла бути закохана в хлопця, з яким познайомилася лише кілька днів тому? Хлопця, який здебільшого мною лише попихує? Правда, в моменти, коли він цього не робить, він просто… він такий… такий неймовірно…

— А ось і я! — каркнув Ксемеріус і з розгону приземлився на стіл біля свічника.

Кароліна, що сиділа на колінах у мами, здригнулась і втупилася в його напрямку.

— Що, Каролінко? — запитала я тихенько.

— Та ні, нічого, — сказала вона. — Мені здалося, що я побачила якусь тінь.

— Правда? — я ошелешено подивилася на Ксемеріуса.

Він тільки знизав плечима і посміхнувся.

— Скоро повня. Чутливі люди можуть іноді нас бачити, але тільки краєчком ока. Придивляться пильніше, а нас уже немає… — Він знову повис на люстрі. — Стара леді з сивими кучериками бачить і чує теж набагато більше, ніж вам розповідає. Коли я для приколу поклав їй лапу на плече, вона схопилася за це місце… Але в твоїй родині мене це не дивує.

Я з Любов’ю подивилася на Кароліну. Така чутлива дитина — не хотілося б, щоб вона успадкувала від тітоньки Медді дар видіння.

— Зараз буде моє улюблене місце, — мовила Кароліна з пломенистими очима, і тітка Медді охоче розповіла, як садистка Гейзел у вихідній недільній сукні стояла по шию у вигрібній ямі й голосно кричала: «Я тобі це вдома ще пригадаю, Маделейн, ще пригадаю!»

— І вона й справді пригадала, — вела далі тітка Медді. — І не один раз.

— Але цю історію ми послухаємо не сьогодні, — енергійно втрутилася мама. — Дітям час у ліжко. Завтра їм до школи.

Ми