Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

І всі присутні, соромливо опустивши голови, тихо чекали, доки король цілувався зі своєю нареченою, яка в ту мить уже стала королевою його королівства під назвою Французьке…

Присягу наречена мала приносити на Біблії, але Біблія виявилась латинською. Анна забажала приносити присягу на слов’янському Євангелії, що його привезла з собою. Генріх не перечив – він теж присягнув на Євангелії своєї дружини.

А вже потім молоді підписали, як і водиться, шлюбний контракт: Анна Ярославна неспішно й акуратно вивела своє ім’я – «королева Анна», а король замість підпису поставив традиційний хрестик – з причини своєї неписьменності.

Бенкет на п’ятсот персон відбувся в залі архієпископського палацу. Тривав він цілий тиждень. Заздалегідь для бенкету реймським городянам наказали доставити на архієпископське подвір’я вісімдесят биків, двісті сорок баранів, чотириста двадцять п’ять телят, сімдесят свиней, вісімсот зайців та кролів, вісімсот каплунів, тисячу вісімсот гусей, понад десять тисяч курей і сорок тисяч яєць…

Весільний бенкет удався на славу, адже, крім переліченого, ще ж були діжки з осетриною, привезені з півдня країни, чотири тисячі раків, сотні кілець сиру… Правителі міста замовили триста бочок вина, і все пішло, як за розкладом. І пилося, і їлося всмак. З ранку й до вечора десятки кращих кондитерів, зібрані з усієї Франції, споруджували солодкі фортеці з мигдалевого тіста, розмальованого барвниками в національні кольори Франції. (Як делікатес на столі виставили тридцять одне сетьє (одне сетьє – 0,5 літра) гірчиці – без неї м’ясо так не смакує, як із нею. Ще потім розказуватимуть, що білошвейки перед бенкетом усю ніч не розгинали спини, підрублюючи скатертини, на які пішло близько двох тисяч шестисот ліктів гарного коштовного полотна, об яке сп’янілі гості – дами і кавалери, – не криючись витирали масні руки.

Це було пишне королівське весілля, на якому високоповажні гості усмак пили та їли і в перерві між цими дійствами дружно вітали молодих.

А в моїй пам’яті спливла пісня про інше весілля, що десь там, у нашому сьогоденні, польовим путівцем ішло:

Камердинер, вбраний у ліврею з золотими позументами, стримуючи позіхи (старався те робити непомітно, хоч доводилось навіть рота прикривати), роздягнувши його величність, надягнув на нього довгу лляну сорочку, і король, чалапаючи босими ногами, зайшов до святая святих свого палацу, – королівської спочивальні.

– А ось і я, твій король! О, моя королево…

– Ах, ваша величносте…

– Сподіваюсь, моя королева з нетерпінням і любов’ю чекає свого короля?

Він стояв перед нею, виставивши наперед ріденьку борідку, вбраний у довгу, до п’ят, сорочку, що була перев’язана на животі якоюсь кольоровою биндою, й підсліпувато мружився.

Анничка – теж у сорочечці, – трохи розгублено до нього посміхалася, намагаючись оволодіти собою.

– Та це ж я, твій король! – вже нетерпляче вигукнув владика Франції. – Чому королева не кидається до мене з обіймами, повними любові?

Анничка руками сплеснула.

– О ля-ля, я свого стрічаю короля!

– Королево моя, ти знаєш, чим ми в цій пишній опочивальні зараз будемо займатися – як Бог дасть сили?

– Тим, чим займається кожне подружжя…

– Правильно, – король, будучи старшим за Анну (за віком у батьки їй годився), намагався говорити з нею, як із малим дівчам – це йому подобалось. – Моя королева правильно сказала: повінчані в соборі Святого Хреста, ми є подружжя. А коли ми подружжя, то знаєш ти, люба моя, чим ми зараз при світлі свічок будемо займатися? Тим більше, мені потрібен спадкоємець мого трону.

– Знаю, знаю, ваша величносте. Ми будемо… будемо гратися в ладки-ладусі…

– Гратися? – здивувався король. – О, мені подобається, що я буду гратися зі своєю королевою. Тільки що се таке… ла-адки… ла-ладусі?

– А ми, ваша величносте, сядемо на ложі ладком-ладочком і будемо ладкати, в долоні одне одного ляскати. І співати: «Ой, ладо-ладусі, ой, ладо-ладоньки, погравшись, ляжемо спатоньки…»

– Це у вас, на Русі, молоді так… граються? Я готовий. О, я