Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

Двоє чоловіків перелізли через низький залізний паркан, що відокремлював парк від саду, і тепер піднімалися по широкій трав'яній доріжці, що вела до східців тераси. Один був одягнений у брудний, розтріпаний комбінезон, на голові у нього був берет, а в іншого, того, що кульгав, на шиї був носовичок, на ньому був дивний жакет і смішний загострений капелюх. Обидва мали короткі, нікчемні бороди. Вони були неохайними і брудними. Мей дивилася на них з огидою. Вона вийшла до вершини східців і встала там поруч з Томмі. Коли вони наблизилися, стало цілком очевидно, що вони іноземці.

- Bonjour, monsieur, dame, - сказав кульгавий, той, що був вище з них двох

Мей відповіла французькою.

- Чого ви хочете? Ви повинні пройти до бічних дверей.

Несподівано, пронизливо скрикнувши, Томмі кинувся вниз по сходах в обійми високого бородатого кульгавого чоловіка.

- Роджер.

Мей і раніше була бліда, але тепер її блідість стала попелястою, і, щоб встояти, вона сперлася рукою на балюстраду. Вона втупилася на нього приголомшена. На мить їй здалося, що вона зараз знепритомніє. Томмі, притискаючись до Роджера, розридався.

- Я знав, що вас не вбили, - істерично ридав він. - Вони всі так думали, але я знав, що вас не вбили.

- Звичайно, я не вбитий, старина.

Цей голос ! Так, це точно був його голос; вона знала це злегка глузливе звучання.

- Я тримав себе в руках, коли вас не було, але тепер ... тепер я ... здається... не в змозі контролювати себе.

- Не беріть в голову, старина. Ви можете гарненько поплакати, якщо бажаєте.

- Я не плачу, - схлипував Томмі. - Це всього лише вода, що ллється у мене з очей.

Роджер поцілував його і погладив, наче дитину. Мей, нерухома, як статуя поруч з нею, стояла на вершині східців і дивилася широко відкритими очима. Суперечливі емоції охопили її. Вона була рада, що він живий, вдячна, що він живий і здоровий, і все ж її серце впало; це був кінець тим мріям, які вона намагалася відігнати, але які, незважаючи на всі її зусилля, билися в її свідомості, як відчайдушні незнайомці, що калатали в двері, щоби їх впустили.

- Де ваша мама? - запитав Роджер.

Томмі вирвався з обіймів брата.

- Я піду і скажу їй. О, вона буде така рада.

Він збіг сходами і забіг у будинок, на ходу кличучи матір. Роджер, накульгуючи, піднявся до Мей.

- Мені краще не підходити до вас занадто близько, кохана, - сказав він. - Я не мився кілька тижнів і від мене смердить.

- О, Роджер.

Вона обняла його за шию, і він поцілував її в обидві щоки.

- Я так рада, що ви в безпеці, Роджере. Ми так страшенно хвилювалися.

- Так ось чому ви така бліда, люба?- запитав він з дивною, злегка глузливою посмішкою в очах.

- Чому ви кульгаєте? Ви поранений?

- Нема про що говорити. Вам подобається моя борода?

Вона повністю змінила його обличчя. І його очі здавалися більшими, ніж раніше, а віскі були запалими. Він подивився через її плече і побачив, як його мати виходить з французького вікна. Він підійшов до неї, і вона простягнула до нього руки.

- О, мій хлопчик, мій дорогий хлопчик.

Їхні губи зустрілися, як ніби вони були коханцями.

- Я впізнав його першим, - цвірінькав Томмі, стрибаючи з ноги на ногу від хвилювання. - Мей його не впізнала.

Пані Хендерсон трохи відступила назад і, поклавши руки йому на плечі, подивилася на нього. Її обличчя перетворилося, а очі сяяли.

- Мій бідний хлопчик, ви виглядаєте як справжнє опудало. Не дивно, що вони вас не взнали. Хіба ви не хочете прийняти ванну?

- Дуже хочу. Спочатку випити, а потім ванну.

- Мей і Томмі доглянуть за вами. Я мушу зателефонувати вашому батькові. Я хочу сказати йому сама. Він був в жахливому стані через вас. Я впевнена, що він відразу ж приїде.

- Я не можу залишитися, мати. Ми зупинилися тільки тому, що я подумав, що ви можете хвилюватися. Ми попросили когось підвезти нас до села, і я пішов коротким шляхом через парк. Як тільки я прийму ванну, я повинен відправитися в Лондон і доповісти. Я побачу батька там.

Весь цей час чоловік, який прийшов з Роджером, стояв там, де Роджер його залишив, спостерігаючи за тим, що відбувається на терасі з сором'язливою, але доброзичливою посмішкою на обличчі. Він був невисоким, міцним хлопцем з розуміючим поглядом яскравих маленьких очей; з його цигаркою, що прилипла до губ, і з двотижневою бородою на підборідді, з його брудним комбінезоном і з сутулуватою манерою з якою він стояв, він виглядав настільки небезпечним, що якщо б ви зустріли його темної ночі, ви були б раді триматися від нього подалі. Роджер обдарував його мерехтливою посмішкою.

- Ходімо з нами, Ноббі.

Чоловік вийняв цигарку з рота, розчавив її і, сунувши за вухо, поволочився вгору сходами.

- Це мій друг Ноббі Кларк, мати. Нам довелося трохи попрацювати, щоб повернутися, чи не так, Ноббі?

- Так точно, сер.

Ноббі говорив з акцентом кокні, який у вас міг бути вирізаний ножем. Яким би брудним і неохайним він не був, веселий погляд його очей, зухвала веселість його посмішки робили його потворне, пересічне маленьке обличчя особливо привабливим. Пані Хендерсон простягнула руку. Він подивився на свою власну, прийшов до висновку, що вона брудна, і потер її об свій брудний комбінезон, зробивши його ще бруднішим, а потім потиснув їй руку. Роджер представив його Мей, тоді повернувся до Томмі.

- Це мій друг капрал Кларк, Томмі. Я не знаю, чи були б ми зараз тут, якби він не був до біса хорошим механіком. Заберіть його наверх і дайте йому прийняти ванну. Йому це потрібно.

- Так точно, сер.

- Ходімо, капрале, - сказав Томмі.

Томмі був бойскаутом, і він виглядав дуже холодним у своїх коротких штанцях кольору хакі та сорочці, вільній на його худій шиї. У захваті від того, що солдата, який втік з Франції, віддали під його відповідальність, він вирішив зробити це зі стилем. Він відвів його у ванну кімнату і вилив половину пляшки солі для ванни в гарячу воду. Ноббі зняв брудний одяг і ступив у неї.

- Хай йому чорт, хіба це не добре