Читати книгу - "Ректор, Таміла Калас"

Відразу прямую до кабінету Павлака, торкаюся дверної ручки, але двері зачинені напевно його поки нема, та й автівки ніде не було видно, якось дивно що з ранку я ніде його не зустрічала.

Ігор Семенович  завжди з рання вештався коридорами та кабінетами Університету.
Краще повертаюся до аудиторії, щоб не привертати до себе увагу та сідаю біля Віолетти, хоч не привертати уваги тепер не вийде, за моєю спиною все більше почали перешіптуватися, це я помітила відразу просто запевняла себе ніби мене це не стосується.

Марина Олегівна взагалі з напругою дивиться на мене, та й мої знання почали тріщати по швах з її предмета, напевно носом відчуває що Ігор тепер не її, а на що вона хотіла сподіватися заміжня жінка, гадала закрутити собі Павлака, ну, ну.
А якщо Ігор Семенович кудись поїхав і тепер повернеться не скоро? Ця думка лякає, насправді я не хочу його втрачати, всю ніч не могла заснути, коли його не бачу  аж погано робиться, хочеться чути його голос, непристойні жарти, смішні репліки, хочу відчувати на собі аромат його парфуму.

З надією дивлюся у бік дверей, нашого пунктуально Ректора немає вже п'ятнадцять хвилин, дівчата як завжди загули ніби рій бджіл, а я ніяк не можу всидіти на місці з насторогою вдивляюсь на вихід.

Нарешті двері аудиторії відчиняються, всі синхронно підіймаються з місць, до нас заходить Ігор Семенович, червоний мов рак, очі напухлі, волосся стирчить на всі боки, напевно цілу ніч був на гульках, в його руках робочий журнал та якась книжка схоже про медицину, він навіть не вітається, прямує відразу за робочий стіл та сідає у крісло.

- У нас сьогодні тема, а яка у нас тема? - Він вперше заглядає до підручника, та зволожує язиком сухі губи.

Зазвичай Павлак на пам'ять знав все що диктував чи мав сказати, бачу як йому зле, напевно вчора добряче погуляв.
Ігор принципово не дивиться на мене особливо уникає погляду очима, хоч я сама тепер не маю бажання бачити його, виходить я мучусь, страждаю, не сплю, а йому хоч би що, він собі розважається.

- Вибачте, але сьогодні толку не буде - Ігор Семенович підіймається з місця - Мене зараз замінить Уляна Тимофіївна.

- А масаж? - З місця відказує одна зі студенток, - ви казали у нас іспит.

Ігор Семенович задумано вдивляється в аудиторію ніби щось згадує.

- Казав? Значить буде, але без мене, думаю мене зможе замінити Петро Іванович.

Він тупо виходить з аудиторії, всі у невеличкому здивуванні, я взагалі в шоці, за декілька хвилин до нас заходить викладачка і до кінця проводить пару. Мій настрій геть зіпсувався ледве тримаюся щоб не заплакати, цей чоловік вічно доводить мене до сліз, нарешті чую дзвінок.
Дівчина сидяча ближче до вікна помічає на дворі Павлака, тому вона голосно інформує про це всіх дівчат, і дехто скупчується біля вікон та прикуто роздивляються, починають коментувати події за вікном.  Віолетта також підходить подивитися що ж там такого цікавого, я лишаюся на місці, мені настільки паршиво що йду до вбиральні.

Стою перед дзеркалом біля умивальника починаю плакати, мені кричати хочеться від його байдужості.
До мене заходить Віолетта і я швидко вмикаю струм холодної води та вмиваю лице, щоб не було видно сліз.

- Таміла ти чого все добре?

- Угу - Схлипую і знову починаю плакати.

- До Університету під'їхало таксі й він проїхав.

- Хто поїхав? - Перепитую.

- Павлак поїхав.

- І що, мене це не цікавить, щасливої дороги - Крізь сльози відповідаю ще більше починаю ревіти.

Я повертаюся до Віолетти й вона підійшовши обіймає мене.

- Заспокойся та нікуди він не діниться, от побачиш  ще зараз повернеться.

- Точно не повернеться. Він більше не... Не прийде - Намагаюся сказати від плачу аж загикуюсь.

- Повернеться, повернеться, думаю навіть до закінчення пар прийде - Впевнено відказує Віолетта.

- А ти звідки знаєш? - Підходжу до паперових рушників та декілька беру починаю витирати лице.

Знову заглядаю до дзеркала, очі червоні, ніс червоний та розпух мов картопля, шмарклі течуть.

- Та просто він на тебе так дивиться.

- Він на мене геть не дивився.

- Ага, це може ти не помітила, а я все бачу. Напевно наш Ректор серйозно запав на тебе.

- Все нічого мені більше про нього не кажи - Трохи заспокоююсь.

Ми з Віолеттою йдемо на наступну пару, до мене дзвонить Ковалюк, я відповідаю, хлопець пропонує пообідати разом , я погоджуюсь може коли буду більше часу проводити з Ігорем чутки перестануть ходити про нас з Павлаком.

Наступна пара у нас Фізіологія, я майже не слухаю викладачку поводжу себе геть пасивно, Віолетта як мій щит намагається прикривати й сама відповідає на всі питання, пара минає важко.

Виходжу до коридору та йду до Їдальні, по дорозі мене перехоплює Ігор, у нього хороший настрій, нахиляється до мене щоб поцілувати, я по звичному очікую поцілунок у щоку, але цього разу Ігор вирішує інакше та легко цілує у губи, він обіймає мене за пояс, нас бачать чимало інших студентів, напевно багато дівчат би хотіли опинитися на моєму місці до того я давно помітила одну дівчину що часто трапляється нам на очі, це колишня Ігоря, її звати Злата, дівчина навчається на одному факультеті з ним, я майже нічого про неї не знаю, проте одразу видно Злата ще та фіфа, яскравий макіяж, губи схожі як у риби, доволі пишний бюст та червоне меліороване волосся.

Ми з нею точно різні, не тільки зовні, але й характерами, її темно-зелені очі стежать за мною особисто коли поряд Ігор, та мене це ніяк не бентежить, можливо тому що він не так вже й цікавить мене, хоч справді подобається,  виходить симпатія і перша стадія кохання також різні речі, наприклад наш Ректор спочатку мені не подобався, від слова взагалі, а потім я раптом зрозуміла що відчуваю до нього щось більше ніж симпатія.

Ігор вибирає столик, щоб ми могли посидіти суто у двох, він прибирає два зайвих стільці і ми сідаємо.
Я сиджу на проти Ігоря, він замовив дуже багато різної їжі, у нашій Їдальні досить різноманітне меню, на мій погляд нічим не гірше ресторанних страв.