Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

Фред співчутливо поглянув на Ліну. В її очах сльозилося тисячі «чому». 

Він декількома кроками пересік кімнату. Опустився до Ліни. Ліжко скрипнуло під ним.

— Вчора сталося дві неприємні речі. — почав Фред, — Перша, машина швидкої, яку ми викликали для тебе, попала під обстріл… Загинув Артем Герасимов і Ліля Андронік. Гєра, мій  колишній шкільний друг, якщо  ти пам'ятаєш.  Ліля — твоя однокласниця, наскільки я пам'ятаю. Друга подія — вбили Сипа. Цього, я впевнений на сто відсотків ти точно не забула. На жаль, нема кому потурбуватися про похорони. Я і родина Фролових взяли це на себе, бо ж Ярослава  Фролова сестра Сипкова.  А Максим Фролов – чоловік моєї сестри Мелісси. Родичі, як не як! Старий Сипко зараз не в Україні. Похорони у наш час доволі клопітка робота. Особливо таких як Сергій. Наразі в ньому там копирсаються денеери. Отакі в мене справи, Ліно!

Ліні цього виявилося забагато. Вона закрила руками обличчя. Він притулив її до себе.

— Лінуль! Я — такий. Хочеш правди — вивалюю все і одразу.  Давай потім про всяке, бо будемо балакати до вечора, а там їсти захочемо. Я по справах, потім — в магазин. А там заскочу і привезу Яросю, Фролову жінку. Вона медсестра, психолог і взагалі  в курсі твоєї ситуації.  Я мушу піти, Ліно!  Тепер розумієш? 

Вона кивнула. 

— А з тобою все буде добре?  — голос було ледве чути.

— Розірвані тіла мене не лякають. Морг, похоронні процесії теж звична частина мого життя. 

Фред закрив очі. Довгі розмови його втомлювали.

Ліна і собі закрила очі.

Вона зустріла свого Ала. Не романтика, не принца, не ідеаліста-сміливця, а втомленого, змученого, пошарпаного життям чоловіка.  Його поцілунки були солодкими і пристрасними,  розмови — гірчили  полином. Вона намріяла собі  зустріч за чашкою кави, приємну бесіду про минуле й теперішнє. Вона знала про нього мало, але надіялася, що він буде поводити себе з нею так, як колись.  Їхала не знати до кого!  Чому її розум затьмарився, коли вона почула, що Ал в Макіївці? Чому вона зловилася на гачок Сипової мови. Хіба не знала який Сипко?

 В лиху годину здибала Сергія Сипка. Той вибачався за шкільну трагедію, ще б трохи в ноги впав би.  Говорив, що Ал все життя її любив, що не одружувався, нікого з жінок  не підпускав до себе, і що якщо вона хоче — Сип може зустріти  її на МІСІ й покаже, де зараз живе її шкільне кохання. От звідки той знав, що в неї нікого нема? Звідки знав, що вона продовжує любити Александра Бернштейна?

Ліна забула все в ту мить: страх перед Альфредом Готфрідовичем і Тетяною Іллівною, сором перед людьми, відповідальність перед церковною громадою. Їй кортіло побачити Ала, почути його голос. Вона переступила свою гордість, відкинула релігійні настанови, якими жила. Чомусь вона вірила, що він буде їй радий!  Не подумала про наслідки, про інший варіант. Летіла, як метелик на полум'я. Виявляється, вона припустилася помилки. З математикою не склалося в школі, з роками – в житті. Вона змінилася, чому відкинула це правило для Александра? 

Сип сміявся: «сама побачиш». Вона бачить і від цього щемить в серці.

Дурненька! Сама ж до чоловіка додому їхала! Щоб він подумав? Що вона, як її мати...Чи не від того не дав їй впізнати його одразу?

 А Сипко що? Сип не розкаювався. Він хотів реваншу за Аріну і її божевільну ідею щодо Ліни!

Заплуталась. Чим тільки думала тоді? Чого хоче зараз?

— Я хочу щоб ти жив, Александре Фредеріку Бернштейн! Я боюся побачити твоє розірване тіло. 

Шмуригання носом підказало Фредові шукати серветки. Ліна  ось-ось розридається. 

Телефон завібрував, не даючи випасти з реальності.

— Алло, —притуляючи мобільний телефон до вуха, Фред випадково увімкнув гучномовець.

— Берні, не віддадуть нашого Сипа сьогодні. — шуміло на другому кінці. — Хлопці казали, до Гєри і Лілі ще не приступали.  Сиди на місці, Нарваний. Я заїду з передачкою від Яросі. Чув? Не рипайся! Не встигли відкапати, як рвешся до роботи. Ярося приїде під вечір. Я – ближче до другої. Про Сипа побалакаємо. Гляди добре, очей не спускай з пташки, бо втече! Свя…тобто Ліні, привіт!

— Перепустку мою не забудь! 

В слухавці  пішли гудки. Фрол іноді підштрикував минулим. Фред знав, що не зі зла. Олексій давно розкаявся у тому, що  компанія «берніків» зробила з Ліною. Життя їх нещадно тріпало, і,  відчуваючи тягар на серці,  їхні душі шукали можливості спокутувати свої гріхи…