Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Лео.
Я стояв біля ванни, спостерігаючи, як гаряча вода з піною повільно наповнюється. Мене роздирало зсередини, адреналін кипів у венах, і я намагався опанувати себе, хоча все, чого мені хотілося — це рознести все навколо. Чорт, мені треба взяти себе в руки. Я повернувся до кімнати, де Аріель сиділа закутана в ковдру, точно в тій же позі, в якій я її залишив. Її очі були порожніми, і вона все ще мовчала.

Усе вийшло з-під контролю. У неї стався приступ, як тільки я спробував увійти в неї. Вона сказала мені не зупинятись, і я подумав, що вона готова. Але після того, як я залишив поцілунок на її шиї… можливо, саме це стало тригером. Хоча я робив це і раніше, що, чорт забирай, пішло не так?

— Я віднесу тебе в ванну, Янголе, - тихо сказав я, піднімаючи її на руки. Вона все ще мовчала, але хоча б більше не плакала.

Чорт, коли Арі почала тремтіти під мною, я думав, що мій світ рухнув. Останнє, чого я б хотів, щоб вона боялась близькості зі мною, мені здавалось, я зміг переконати її у тому, що не зроблю нічого насильно.

Я відкинув ковдру, допомагаючи їй сісти у теплу воду. Вона зітхнула, коли тепло охопило її тіло. Потім я сів позаду, обережно притягнувши її до себе, розмістивши її між своїх ніг. Я відчув, як вона тремтить, тому обережно провів руками по її плечах, масажуючи і намагаючись зняти напругу. З кожним дотиком вона починала розслаблятися трохи більше.

— Вибач… - її голос був тихий, майже зламаний, і ці слова пройняли мене наскрізь.

— Ти не зробила нічого, за що мала б вибачатися, - я поцілував її у потилицю, утримуючись від того, щоб торкатися її шиї. Відчував, що це місце все ще залишалося для неї вразливим.

— Тобі варто знайти когось нормального, - вона ж це не серйозно?

— Забудь про це. Я вже казав тобі, що ти моя. Ти можеш боротися з цим, можеш відштовхувати мене, але я ніколи не відпущу тебе, - відповів я твердо, не зводячи з неї очей.

— Тобі набридне! - вона різко підняла голову, її голос перетворився на крик, сповнений болю. — Я як зламана лялька, яку вже ніколи не поремонтувати! Чому ти не розумієш цього?! - Вона закрила обличчя долонями, намагаючись стримати сльози.

Я мовчки дивився на неї, на її біль, що відчувався майже фізично.

— Я також зламаний, - прошепотів я, притуляючись носом до її волосся, вдихаючи знайомий запах, — але з нас двох ти — єдина з чистою душею. І ти єдина причина, чому я досі хочу існувати.

Вона завмерла на мить, а потім відсторонилася, подивилася на мене, її очі були палаючі й повні злості.

— Чиста? Я не чиста, Лео! Він зробив мене такою брудною, що я ніколи не зможу стерти це з себе! - її трясло, і я бачив, як вона розривається між гнівом і розпачем.

Моє серце стискалося від болю, але я не зупинився.

— Ти не брудна, Аріель. Те, що сталося, не змінює того, хто ти. Це не твоя провина.

— Але я не можу цього забути... - її голос був тихим, майже надламаним. — Я знаю, що ти не він, але... - вона ковтнула, намагаючись сказати щось ще, але сльози її задушили. Вона раптом підняла на мене очі, лише зараз усвідомивши. — Ти... ти знаєш?

Мій шлунок стиснувся. Звичайно, я знав. Я отримав усю інформацію про неї ще до того, як вона з’явилася в нашому університеті. Усі записи — її відвідування психотерапевта, сеанси у психолога... Вона намагалася покінчити з собою. Тоді це для мене не мало значення — це було просто фактом із її минулого, але зараз, дивлячись на неї, мені хотілося вирвати кожну подібну думку з її голови, щоб вона ніколи більше не відчувала тієї темряви.

— Що саме ти знаєш, Лео?! - її голос наповнився тривогою, а очі горіли відчайдушним питанням.

Я вдихнув глибше, знаючи, що правду не сховаєш.

— Усе, - відповів я.

Вона завмерла, її обличчя перетворилося на маску страху та болю. Між нами запала тиша, настільки глибока, що здавалося, ніби час зупинився.

—Ти не можеш.. - вона спробувала вийти із ванної, але мало не полетіла вниз головою, коли не змогла втримати рівновагу.

— Заспокойся, обережно, - я підхопив її та обгорнув одним із великих рушників, обережно витираючи.

Вона трохи заспокоїлась і знову підняла на мене свої очі.

— Як ти дізнався? - запитала вона тихо, ніби боялася почути відповідь.

— У мене свої методи, - коротко відповів я, не вдаючись у деталі. — Я зроблю тобі гарячий шоколад.

Я підняв її на руки, відніс у спальню та обережно поклав на ліжко, побачивши, як виснаження поступово бере верх над її емоціями. Одягнувшись у піжамні штани, я на мить зник у кухні, щоб приготувати їй гарячий шоколад, а потім повернувся, тримаючи кружку в руках.

— Сьогодні ночуєш у мене, - сказав я, притискаючи її до себе в обіймах. Моя присутність поруч із нею заспокоювала й мої власні демони, що досі блукали десь у моїх думках.

— Не думаю, що у мене є сили піти, - вона зітхнула, притиснувшись ближче.

Аріель зручно вмостилася в моєму ліжку, одягнена в мою футболку, і це виглядало так природно, ніби вона завжди тут і мала бути. Раніше мене цілком влаштовувало життя наодинці, але після того, як вона з'явилася, це все здається смішним. Я не можу уявити собі, як засинати чи прокидатися без думок про неї, а вже що говорити про ціле життя?

— Розкажи мені щось про себе, - вона поклала голову мені на плече, її очі блищали від зацікавленості, і я відчув, як ці маленькі моменти руйнують будь-які мої захисні бар'єри.

— Що тебе цікавить, моє кошенятко? - я посміхнувся, помітивши, як її щоки заливаються рум'янцем, але погляд вона не відвела.

— Яка у тебе була сім’я?

Від цього питання на серці стало трохи важче. Я давно ні з ким не говорив про сім'ю, навіть з дядьком. Всі спогади про них залишились десь у минулому, так далеко, що я вже майже звик до тиші навколо них. Який сенс згадувати про те, що вже ніколи не повернути?

— Звичайна, - коротко відповів я, дивлячись на стелю. — Батько пропадав на роботі, мати займалася благодійністю й іншими нудними справами. Нічого особливого.