Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

Я відкинув ці думки і підійшов ближче до ґратів.

— Гей, ти жива? — тіло сіпнулось. — Підводься. Ще встигнеш померти, не роби це тут.

Повільно, мов крізь сон, вона зреагувала. Її пальці ворухнулися, а потім вона почала піднімати голову. Чорне волосся, довше ніж я памʼятав, прилипло до обличчя на висохлу кров. Горіхові очі, що поки не зрозуміли, хто перед ними. Світла шкіра, засіяна веснянками. Її обличчя було худішим, ніж в нашу останню зустріч, очі обведені синцями, але це точно була вона. 

Кая, яку я шукав увесь цей час. Кая, яку я ненавидів більше за все на світі. 

Кая, яка убила мого брата.

Усвідомлення не одразу наздогнало мене: надто вже неочікуваною була ця зустріч. Та і склав я все не одразу: вона вже не була схожа на легковажну підлітку — півтора роки в бігах і очевидне побиття місцевими викрадачами зробили своє діло. Але десь в глибині, я відчув, як гнів змішується з непояснюваним полегшенням. Вона була жива. Після всього, що сталося, вона була жива.

Напевно, полегшення прийшло, бо я сам мріяв вбити її. Задушити власними руками.

Дівчина дивилась на мене, примружившись, і видно не одразу впізнала. Що ж, в цьому і суть: на мені вміло сплетена ілюзія, яка не змінює зовнішність повністю, але і не дає впізнати чужинцям. Та Кая знає моє обличчя — сподіваюсь, вона памʼятає його достатньо добре, щоб зараз пробитись крізь нашарування ілюзій.

Я вловив момент, коли їй прийшло усвідомлення: очі розширились, а жила на шиї затрусилась.

— Калеб? Невже…?

Я жорстоко посміхнувся. Доля має почуття гумору: зустріти її в такому беззахисному стані, коли між нами магічні ґрати, а на моїй шиї — обмежувач сил. Я, звісно, міг активувати маячок, щоб сюди навідалась група захвату, зірвати одну операцію, але завершити іншу — пошук вбивці наслідного принца. Але я хотів розібратись з нею власноруч: не в якості офіцера королівської гвардії, яким я обрав стати після тієї ночі, а в якості розлюченого та згорьованого старшого брата.

— Тобі пощастило, що на мені ця хрінь, — я озвучив думки. — Інакше ти б і слова не встигла сказати.

Кая насупилась.

— Я розумію твої почуття. Але я не вбивала Каріма і Мірабель. Я захищала їх! Ти можеш мені не вірити, але це те, що я мала сказати ще в ту ніч.

Як вона сміє? Навіть вимовляти їхні імена — після того, що зробила. Кая знову подивилася навколо, потім на мене. У її погляді було щось… дивне. Ніби вона говорила правду. Ніби це я був тут неправий. Але я знав, що це неможливо. Всі докази говорили проти неї. І як би мені не хотілося знайти іншу правду, її просто не існувало.

— Щит не був пошкоджений, — на цих словах Кая напружилась. — Вбивство скоїв хтось, хто був всередині. А так як крім тебе, двох мертвих людей та двох мертвих Арканів в кімнаті нікого не було, помилки бути не може.

— От тільки вона є! — незважаючи на свій стан, дівчина підняла голос та дивилась на мене з викликом. — Вбивця проник через дзеркальний перехід.

Я розсміявся. Звісно, одразу після зникнення Каї ми перешерстили всі можливі варіанти. Дзеркальний перехід був одним із них. От тільки на дзеркалі лишалось недоторкане захисне плетіння, а Щит, як я вже казав, був неушкоджений. Але я не стану звітувати цій дівці про результати слідства. Все і так було зрозуміло.

— Якщо ти і доживеш до дня турнірів, — я зробив драматичну паузу, хижо вдивляючись в обличчя дівчини, — то, повір, там тобі краще не попадатись мені на очі. Бо я тебе вбʼю.