Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Правік та інші часи 📚 - Українською

Читати книгу - "Правік та інші часи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правік та інші часи" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 55
Перейти на сторінку:
з Абою пішли на спад, оскільки було націоналізовано ліси. Аба виїжджав за кордон і прийшов попрощатися; вони обійнялись, як брати. Павел Боський усвідомив, що в його житті починається новий етап, відтепер мусить давати собі раду сам, і до того ж зовсім у нових умовах. З того, що робиш уколи, родину не утримати.

Отож він спакував у свій шкіряний портфель усі свідоцтва з курсів і мотоциклом поїхав до Ташува шукати працю. Знайшов її в Санепіді, повітовому королівстві стерилізації й аналізів. Відтоді, особливо після вступу в партію, поволі й упевнено почав підніматися службовою драбиною.

Ця праця полягала в об’їжджанні ляскітливим мотоциклом навколишніх сіл і перевірці санітарії в крамницях, рестораціях та барах. Поява Павла з його шкіряним портфелем, повним документів та пробірок для нечистот, трактувалася там як прибуття вершника Апокаліпсису. Якби схотів, Павел міг би закрити будь-яку крамницю, будь-яку їдальню. Був поважний. Йому робили презенти, частували горілкою й найсвіжішим холодцем.

Так він познайомився з Уклеєю, власником кондитерської в Ташуві й ще двох чи трьох менших фірм. Уклея ввів Павла в світ секретарів і адвокатів, пиятики, полювань та цицькатих буфетниць, що додавало надії до черпання з життя повними пригорщами.

Отож Уклея зайняв місце, залишене Абою Козеницьким, місце, призначене в житті кожного чоловіка для провідника та друга; без нього був би лише самотнім незрозумілим воїном у світі хаосу та мороку, котрий виповзає звідусіль, коли лише відводиш погляд.

Час грибниці

Вона є під усім лісом, а може, навіть під цілим Правіком. Витворює в землі, під м’яким покриттям, під травою та камінням павутину тонких ниток, мотузок та мотків, якими обвиває все. Нитки грибниці мають дужу силу й пробираються між кожною грудкою землі, обплутують коріння дерев і затримують великі валуни в їхньому безкінечно повільному рухові вниз. Грибниця подібна до плісняви, — біла, ніжна, холодна, — це місячне підземне мереживо, вологе сплетіння цвілі, слизька пуповина світу. Вона проростає луки та мандрує попід дорогами людей, вибирається на стіни їхніх будинків, а часом, у припливах сили, непомітно атакує їхні тіла.

Грибниця — це ні рослина, ні тварина. Вона не здатна черпати сонячну енерґію, бо її природа чужа сонцю. Грибницю не тягне до теплого та живого, бо її природа не є ані теплою, ані живою. Грибниця живе завдяки тому, що висмоктує рештки соків з того, що вмирає, що розкладається і всотується землею. Грибниця — то життя смерти, життя розкладу, життя того, що померло.

Увесь рік грибниця народжує своїх холодних і вологих дітей, однак ті, що з’являються на світ улітку та восени, — найкрасивіші. Біля людських доріг виростають лугові опеньки на тонких ніжках, у травах біліють наближені до досконалости порхавки та дощовики, а маслюки й трутовики оволодівають понівеченими деревами. Ліс повен жовтих лисичок, оливкових сироїжок і замшевих боровиків.

Грибниця не ділить і не виокремлює своїх дітей — усі вони наділені силою зростання та міццю розсіювання спор. Одним вона дає запах, іншим — здатність ховатися від людського ока, ще інші мають форми, що перехоплюють подих.

Глибоко під землею, в самій середині Водениці, пульсує велике біле заплутане кубло цвілі, то — серце грибниці. Звідти вона розкидається на всі сторони світу. Ліс тут темний та вологий. Ожина, що буйно порозросталась, ув’язнює стовбури дерев. Усе поросло густим мохом. Люди інстинктивно оминають Воденицю, хоча й не знають, що тут, під поверхнею, живе серце грибниці.

З усіх людей лише Рута знає про це. Вона здогадалася через найкрасивіші мухомори, що ростуть тут щороку. Мухомори — це грибнична сторожа. Рута вкладається на землю поміж ними й знизу оглядає їхні оторочені піною мережива сніжнобілі спідні сорочки.

Якось Рута почула життя грибниці. Це був підземний шурхіт, котрий звучав, немов глухе зітхання, а потім було чути ніжне потріскування землі, коли крізь неї проникала нитка плісняви. Рута почула удар серця грибниці, яке б’є раз на вісімнадцять людських років.

З цього часу вона приходить у це вологе місце на Водениці й завжди вкладається на мокрому мосі. Коли вона лежить довше, то починає чути грибницю ще інакше — грибниця ж бо уповільнює час. Рута занурюється в сон-не-сон і бачить усе зовсім по-іншому. Бачить поодинокі подихи вітру, повен повільної грації політ комах, плинні рухи мурашок, частинки світу, які осідають на поверхні листя. Усілякі високі звуки — спів пташок, писк звірят — перетворюються на гудіння та торохкотіння, і вони тягнуться одразу ж при землі, наче імла. Руті здається, ніби вона лежить отак годинами, хоча минула заледве хвилина. Так грибниця бере в свій полон час.

Час Ізидора

Рута чекала на нього під липою. Дув вітер, і дерево тріщало та плакало.

— Буде дощ, — сказала вона замість привітання.

Вони мовчки йшли Гостинцем, потім завернули у свій ліс за Воденицею. Ізидор ішов на півкроку позаду і крадькома дивився на голі плечі дівчини.

Її шкіра здавалася тоненькою, майже прозорою. Мав бажання торкнутися та погладити її.

— Пам’ятаєш, як колись давним-давно я показувала тобі межу?

Він кивнув головою.

— Ми мали її колись дослідити. Я інколи не вірю в цю межу. Вона впустила чужих…

— З наукової точки зору, така межа неможлива.

Рута розсміялась і схопила Ізидора за руку. Потягла його між низькі сосни.

— Покажу тобі ще щось.

— Що? Скільки маєш іще речей, які хочеш показати? Покажи мені всі одразу.

— Це неможливо.

— Воно живе чи мертве?

— Ні те ні інше.

— Якийсь звір?

— Ні.

— Рослина?

— Ні.

Ізидор зупинився й запитав з тривогою в голосі:

— Людина?

Рута не відповіла. Відпустила його руку.

— Я не йду, — сказав він і присів.

— Ні — то ні. Я ж тебе не змушую.

Вона присіла поруч і розглядала стежки великих лісових мурах.

— Інколи ти такий мудрий. А інколи такий дурний.

— Але частіше дурний, — промовив він сумно.

— Я хотіла тобі показати щось дивне в лісі. Мама каже, це серцевина Правіка, а ти не хочеш йти.

— Гаразд, ходімо.

У лісі не було чути вітру, зате зробилося парко. Ізидор бачив на Рутиній шиї маленькі крапельки поту.

— Давай перепочинемо, — відізвався він. — Ляжемо тут і перепочинемо.

— Зараз почнеться дощ, гайда.

Ізидор ліг на траву та заклав руки за голову.

— Я не хочу бачити серцевину світу. Хочу лежати тут з тобою. Йди сюди.

Рута завагалася. Відійшла на кілька кроків, потім повернулась. Ізидор примружив очі, й Рута перетворилася в розмитий контур. Контур наблизивсь і сів на траві. Ізидор простяг руку і натрапив на Рутину ногу. Під пальцями відчув маленькі волосинки.

1 ... 34 35 36 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правік та інші часи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правік та інші часи"