Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

Ненсі світилася.

– Достоту!.. Поки він говорив звичайні, нормальні речі, які були тобі зрозумілі, то мав здоровий глузд! Коли ж дійшов до незвичайного, до речей, тобі незрозумілих, то став божевільним!.. Саме так поводиться пересічний розум; але не варто робити такі передчасні висновки, тому що тобі доведеться мати справу з диваками ціле життя!

Упродовж довгої подорожі в таксі до шпиталю вони старанно оминали у своїй бесіді тайну, з якою зіткнулися. Замість того вели мову про його медичні студії. Що подобається йому найбільше? Вона задрижала, почувши про його захоплення анатомією.

– До того скоро звикаєш, – запевняв він. – А старий Губер – справжній король! Він дає собі раду з тими нещасними трупами, неначе вони наші родичі. Ручаюся, якби вони діставали стільки ніжної уваги за життя, як від Губера в лабораторії, то могли б прожити довше… Губер ховає їхній попіл, наприкінці семестру… звичайне поховання: дзвін, книга і духівники… Доводить, що ці злидарі, ідіоти й злочинці, хай як би не обтяжували свою спільноту, поки жили, такою мірою сповнили свій обов’язок перед суспільством, трудячись у лабораторії, що заслуговують на почесне погребіння… Який же добряк цей старий Губер, повірте мені!

Бесіда повернула на справи Ненсі. Вона визнала свою стурбованість. Ходили чутки, що Джойс Гадсон переступила всі межі; що місіс Гадсон, очевидно, більше нічого не могла з нею вдіяти. Її бачили в недобрих місцях з недобрими людьми.

– Чи не думаєш ти, Боббі, що міг би якось допомогти? Джойс досі твоя подруга, чи не так?

– Думаю, що так. – Його голосу бракувало зацікавлення. – Я вже не бачив її більше року, ви знаєте.

– Може, це лише мій здогад, але я завжди думала, що Джойс трохи закохана в тебе, Боббі.

Він жестом заперечив це.

– Ні; але, припустімо, що це так!.. Чи буде це достатньою причиною, щоби втручатися в їхні справи? Я не закоханий у неї. І також я не вважаю, що до моїх зобов’язань перед доктором Гадсоном належить служіння in loco parentis для його доньки.

– Певна, що ні, – роздумувала Ненсі. – Ти поставив собі мету прожити життя замість нього, а Джойс була його частиною. А инколи усім його життям була Джойс! Ти не можеш уявити, чим він жертвував заради неї! І навіть одружився – щоби виправити її життя!

– То навряд чи велика жертва, – посміхнувся Боббі.

– Ти коли-небудь бачив її відтоді?

– Ніколи не прагнув цього.

– Ще деколи думаєш про неї?

– Навіщо вам знати? – Його голос звучав так, наче він хотів зачинити двері між ними – не образливо, але все одно зачинити; умить відчувши це, Ненсі відмовилася від свого права на питання.

– Пробач мені, добре? Бачиш, я не маю иншої роботи, як розважати себе питаннями на взір цих.

– У цьому немає нічого лихого.

Ненсі повісила їхні пальта в гардеробні, підсунула своє крісло до нього, і вони разом знову сіли за книжку, погодившись, що вона читатиме рукопис, буква по букві, поки він складатиме їх у слова.

– Передусім, дозвольте мені закінчити розповідь про ту частину, яку я розшифрував, – сказав він, поклавши олівця. – Рандольф показав пальцем на епітафію і запитав: "Така подобається вам?"

– "Для мене вона позбавлена смислу! – відповів доктор Гадсон. – Якщо й існує Бог, то, напевне, так звана перемога людини цікавить Його не більше, ніж перемога капусти, що добре росте на поживному ґрунті".

– Отже, у вас такий самий зв’язок з Богом, як у капусти. Не зле!

Він поновив працю, спритно постукуючи долотом.

– Я теж так думав, заговорив знову він, напів до себе. Влаштував невеличкий експеримент і тепер вже иншої думки. Він поклав свій молоток, схилився далеко вперед і, приклавши обидві руки до вуст, признався таємничим голосом: "Я був на краю!"

– Він, напевне, божевільний! – пробурмотіла Ненсі.

– Овва!.. А як же ваша теорія геніїв? Ви хочете, щоб ним був доктор Гадсон – а чому не Рандольф?

– Маєш рацію! Говори далі!.. Але його слова звучать трохи чудернацьки, чи не так?

– Безумовно!.. І небезпечно, мушу сказати!.. Незворушний, обачний, блюзнірський божевілець, якого ще не бачив світ!.. Я покажу вам. Ось точна копія мого перекладу! Послухайте:

У нього не було голосу чи постави фанатика; говорив тихо; не мав жодної із звичайних ознак, за якими легко ототожнити відхилення; добре розмовляв, цілковито опановуючи себе. "Перемога? Мабуть, що так! Тепер я маю все, що хочу, і можу робити все, що забажаю!.. Як і ви!.. Як і будь-хто! Треба тільки дотримуватися правил! Бачите, є одна формула! Я натрапив на неї випадково! – І знову взяв своє долото.

Химерний чоловік. Я відчував боязнь і ніяковість. Зрозуміло, він був схиблений, але його манери спростовували це. Я намагався пам’ятати, що він був митцем і мав право на ексцентричність; але то було щось більше. Він змусив мене тремтіти. Я захотів піти геть. І коли я задкував через двері, він гукнув до мене: "Докторе, ви маєте перемогу?"

– Перемогу над чим? – спитав я нетерпляче. Я не розповідав йому про свою зневіру; не згадував,