Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

-Обов'язково врахую! - відрізала жінка, - далі давай.

-Далі у нас реінкарнація Волха, - дільничний напружився від його слів, - був такий бог, шляхетний дуже, захисник скривджених і ображених, особливо жінок. Народжений від зганьбленої матері. Я правий? Можеш не відповідати, і так бачу, що маю рацію... Професію ти собі вибрав не випадково, наплювавши на успіхи в хімії, покинув інститут і пішов до школи поліції.

-Ти і це знаєш? – В'ячеслав крутив у руках вилку, намагаючись чимось зайняти руки.

-А ще я знаю, що нещодавно вовки тебе лідером обрали. Візьмешся?

-Ще не знаю, - похмуро відповів дільничний, насилу стримуючи досаду. Не хотів він щоб розкрилося і це.

-Волх загинув, він не пішов, як решта богів. В'ячеслав – його другий шанс на життя.

-Прикольно... - зітхнула Стьопка, подивившись на чоловіків іншими очима, - значить, звичайних людей серед наречених немає...

-Не твій випадок, Нідушко! - заявив колишній, - про улюбленця свого слухатимеш?

-Про кого?! – здійнявся Гор.

-Утихни, Берлак, а то ти сьогодні кидаєшся, ніби давно не трах*** - тут же підчепив вогневик, вискалившись. Лайка з лісником йому явно приносила задоволення.

-А у тебе, мабуть, член короткий, бо язик занадто довгий! – парирував Гор.

-Можу показати, буде чому заздрити! – не залишився у боргу Микола.

-О, дожилися, корінцями мірятися стали! - викрикнула Лукерія, - ні, я, звичайно, не супротивниця, коли є на що дивитися...

-Охальниця! – пирхнув Єгорич.

-А що таке? Господині теж, мабуть, корисно! Побачить причандалля до весілля.

-Лукеріє! - обірвала голосні роздуми охоронниці Степанія, покриваючись рум'янцем, - ти забула? Тебе всі чують!

-Говори вже про мене, - заговорив уперше за весь вечір водяник, - якщо насамкінець залишив, є чим здивувати?

-Ще й як! Ще й як ! Але буду стислий, - вогневик похитався на стільці з інтригуючо- хитрою посмішкою, - дід нашого водяника був улюбленим чоловіком Першої Домовитки. І саме через нього почалася ворожнеча між силами Води та Землі.

-Мій дід? Дід Меч? – скрикнув Мітя.

-Він самий! - підтвердив вогневик, - Пережив кохану на кілька століть, насмоктавшись її силою!

-Він її вбив? - пискнула Стьопка.

-Ні, вона сама себе вбила. Але не про те зараз мова, - відповів вогневик, - твій дід, водяник, не поділив кохану з лісником. Ну, як не поділив… не дав ліснику перемогти та стати сьомим чоловіком. Зіграв у нечесну, а Домовитка не змогла вибачити лісника.

-Навіщо він це зробив?

-Бо розумів, що лісник йому конкурент, а решта так, пішаки, - Стьопка проковтнула нудоту, що підкотила до горла, крадькома подивившись на Гора і Мітю. Ті теж мимоволі переглянулись. Повисла незграбна пауза.

-Що саме він зробив?

-Підсунув ліснику жінку, обпоївши пристрастю. Домовитка це побачила.

-От мудак! - промовив Гор, полоснувши Мітю злобним поглядом.

-Ага, рідкісний, тут я вже з тобою погоджуся! - сказав Микола, - але й сам дружину щасливою зробити не зміг.

-Не вірю! Це не може бути мій дід! - заперечив Мітя, - він був одружений і діти у нього були...

-Після Домовитки так, були. Але з людей, чи не так? Від того й ти, покруч…

-Я може і покруч, зате ти - чистокровна наволоч!

Степанія вийшла з ступору, захлопнула рота, прибрала пасмо волосся з обличчя, налила чарку і перекинула в себе.

-Так, я знаю, - вишкірив зуби в посмішці вогневик, - дякую!

-Дякую тобі за розповідь, звичайно, - встряла господиня, проковтнувши не жуючи шматочок сала, побоюючись, як би цього разу точно, не дійшло до бійки, - було дуже пізнавально, але ти впустив ще одного нареченого.

-Це кого?

-Себе, Миколо, себе! Горю бажанням дізнатися, що в тебе сталося з Матильдою, чому ти її кинув?

-У якому сенсі, кинув? – насупився вогневик.

-Ти ж нареченим був у неї, хіба ні?

-Так ніколи! - обурився Микола, - я тільки другу дружину поховав, мені не до амурних справ було!

-Ну як же, - не погодилася Стьопка, - ти ще моїй бабусі Явдошці погрожував, вимагав, щоб вона відмовилася від сил Свирянки на користь Матильди!

Очі вогневика за розміром стали як блюдця. Він, здивовано моргаючи, дивився на жінку, ніби, намагаючись щось згадати.

-Ні, почекай, не так було, - він навіть заїкатися став, дивно було бачити його таким, - ми товаришували з Матильдою. Навіть не так, просто спілкувалися. Я був тут у справах інституту, досить довго. За річкою горб був, ми його розкопували, шукали давні поселення.