Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

— А раз рівний, — я зробив досить довгу паузу, щоб староста встиг перейнятися важливістю моменту. — Тоді, копійнику, слухай мою команду!

Подіяло! Каліка підтягнувся, розправив груди, випростався майже.

«Ще б десять років у строю, це не ваші два плюси, — з гордістю відгукнувся мій тезка з цього світу. — Ярополк до тріарія лише один термін не дотягнув»

Ого! Майже одинадцять років служби, та ще й у бойових умовах! Згоден, це вражає... Якось раніше я на старосту, під таким ракурсом подивитися не здогадався. І якось одразу поважчали на плечах фальшиві погони. Мамо рідна, це яку вислугу треба мати, щоб до сержанта дослужитися? Жах! Тепер зрозуміло, чого Титич до мене з такою повагою поставився… Десятник та ще й «барсів» якихось… Самозванець липовий.

«Окремий загін з добірних бійців, що мають бойовий досвід щонайменше п'ятдесяти битв у лінійних військах, створений для спеціальних операцій в тилу противника. Зокрема проти ельфів».

Спецназ підкрався непомітно, хоч видно його було здалеку.

Схоже, що відколи хтось ляпнув, що воюють не числом, а вмінням — звичайні війська існують виключно для позначення займаної території. Типу, прапорців на штабних картах.

Натомість у нашій ситуації все одразу спрощується. І командувати я маю повне право. Хоч і узурповане.

— Отже, Ярополку. Займаєш спостережний пункт там, біля берези, — я тицьнув пальцем у дерево, розташоване приблизно за сто метрів, у напрямку села. — І поки не покличу, — роби вигляд, що тебе тут нема?

— Як це…

- Мовчки. Наказ зрозумілий?

— Так, пане десятнику... Але...

— Жодних «але», воїне. Чи тобі нагадати, хто тут барс? — Натиснув я на субординацію. Дочекався необхідного ефекту та відіграв назад. Командирські нотки геть, а в голос трохи доброти. — Зрозумій, Титичу, в лісі ти мені не те щоб заважати станеш, але не допоможеш — точно. Зате, як раптом що… Потім винесеш і поховаєш із почестями.

— Тьху, тьху, тьху.

— Згоден, — кивнув я. — Про сумне промовчимо. Все я пішов. Може, троль спить, чи ще краще, взагалі пішов в інші краї, а ми тут з тобою розкудахталися, як дві квочки на сідалі...

— Удачі, барсе, — відступився Титич.

— І ти не хворій… — я демонстративно сплюнув у кулак, розтер долонями, згідно з традицією, і без шелесту увійшов у зеленку. Ми хоч і не дикі кішки, але теж два роки не борщі лаптями навертали. А самостріл чи розтяжка під ногами на тебе чигають, різниця не принципова.