Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Новий ранок почався не так сонячно і безтурботно, як минулий. У мене болів кожен м'яз, немов учора мене весь день били палицями. Не знаю, як я зможу вибратися з ліжка, не те що пережити весь день. За вікном ще й погода зіпсувалася, немов вторячи моєму поганому настрою. Шуміло море, а над ним збиралися дощові хмари.

Мої сусіди по кімнаті вже прокинулися і не поспішаючи займалися ранковими справами. Тільки Рін стояв біля вікна і дивився на неспокійне море. Важко зітхнувши, я скинув із себе ковдру. Необхідно було ворушитися, інакше хлопці поснідають без мене і побіжать на навчання, на яке і я сьогодні йду, тільки ось самостійно мені дороги не знайти. Доведеться встигати за всіма.

- Боляче? - співчутливо запитав Майкон, заглядаючи мені в очі, коли ми сиділи в їдальні.

Я ніколи не любив скаржитися, але тут правду не приховаєш, тому я коротко кивнув у відповідь.

- Потерпи трохи. Сьогодні уроки магії та коли нам знімуть браслети, я тебе трохи підлікую.

- Це дозволено? - занепокоївся я. Мені зовсім не хотілося підставляти маленького добряка.

- А чому ні, - усміхнувся Майк. - Браслети зняли, значить можна творити магію. Тим паче що ми під наглядом. Але ніхто нічого не помітить, я тільки за руку тебе візьму.

- Та не хвилюйся ти, - вступив у розмову Рін. - Майк уже так робив. Тут кожен із нас побував на твоєму місці. Причому насамперед добрий ельф лікував сам себе.

Майк закивав, мило посміхаючись. Я полегшено зітхнув. Півдня витримаю. Тим паче що я і сам потихеньку відновлювався, думаю, якби не заблокована сила, то біль минув би ще швидше. Пам'ятається, звичайні рани та синці на мені гоїлися за лічені години. Ще й смачний, ситний сніданок енергії додав.

На моє щастя, до навчальної кімнати йти довелося недалеко, лише спуститися на поверх нижче. Тут теж був довгий хол, з кількома дверима. Ми зайшли в найближчі від сходів і опинилися в просторій кімнаті, стіни якої були суцільно заставлені книжковими стелажами, що тягнулися аж до самої стелі. Щоб дістати потрібну книжку з верхніх полиць, з кожного боку була спеціальна драбина. Верх її кріпився до рейки на стелі, а внизу були коліщатка, що давало змогу легко переміщати драбину вздовж стіни. От би спробувати покататися на одній із них, причому для початку забратися на самий верх.

У навчальній кімнаті нас зустріла жінка, одягнена в темно-синю сукню із зеленими мереживними візерунками, вона трохи насупила чоло, вивчаючи нового учня. Її темне, коротко стрижене волосся трохи збивало з пантелику, адже таке носили тільки чоловіки. Гострий ніс, широкі вилиці, злегка запалі щоки - все це надавало жінці солідності. Промайнула навіть думка, що це вона тут головна, а Дірас у неї на побігеньках.

- Доброго ранку, хлопчики, - привіталася вона звучним, добре поставленим голосом. Такі я чув тільки в торговок на ринку, заклики до купівлі саме їхнього товару було чутно навіть на іншому кінці торгового ряду.

- Доброго ранку, - нескладним хором відгукнулися ми.

- Проходьте, займайте свої місця, - вона запрошувальним жестом вказала на дальній кут кімнати.

Там розташовувалося вісім невеликих столиків, розрахованих на одну людину. Вони стояли півколом, у центрі якого поставили більший стіл, за який сіла жінка. Хлопці звично пішли до своїх місць: дальній столик біля вікна зайняв Торен, далі Елан, Чейз, Орсем, Рінол, і нарешті, Майкон. Мені дісталося одне з місць, що залишилися.

- Рада вітати в нас нового учня. Моє ім'я Міріон, - представилася жінка, знову уважно дивлячись на мене. - А ти, як я розумію, Сарід?

Я кивнув у відповідь.

- Дивлюся, ти не багатослівний. Добре, люблю таких, - Міріон злегка посміхнулася, лише на мить піднявши куточки губ, але потім її обличчя набуло колишнього серйозного вигляду. - Упевнена, хлопці на мене не образяться, якщо ми почнемо саме з тебе. - Вона окинула поглядом інших, переконуючись, що ні в кого не виникло заперечень.

Усі тільки раді були тому, що сувора вчителька на якийсь час забуде про їхнє існування.

- Як я розумію, - жінка знову звернулася до мене, - раніше школу ти не відвідував?

Я знову кивнув, сама ж сказала, що не любить багатослівних, навіщо розчаровувати.

- Не здивована, у королівстві Норіс узагалі туго з освітою. Навіть монархи особливо до неї не прагнуть. - Міріон фиркнула, презирливо скрививши тонкі губи. - Що ж, тоді перший час тобі доведеться посилено попрацювати, щоб наздогнати інших. Я тобі даватиму окремі завдання, якщо ж наші основні уроки заважатимуть, можеш пересісти в інший кінець залу. Благо, його величина дозволяє знайти відокремлений куточок.

Отримавши мій ствердний кивок, жінка взяла зі свого столу пергаментний аркуш, графітовий стрижень, спеціально обмотаний шматочком паперу, щоб не забруднити руки, і книгу. З усім цим добром піднялася зі свого місця і підійшла до мене.

- Ось тримай. - Письмове приладдя перекочувало на мій столик. - Повчишся писати графітом, перш ніж перейдеш до пера. - Потім Міріон відкрила книжку на першій сторінці, де були накреслені різні палички, кружечки та гачечки. Вказавши пальцем на все це мистецтво, вона сказала: - Переписуй усе це. Точно так само, по рядах, твій пергамент уже розкреслено.

Міріон показала, як правильно тримати графітовий стрижень, після чого повернулася на своє місце й оголосила про початок уроку. Вчителька почала розповідати про якесь правило писемності. На початку, я теж намагався послухати, але нічого не зрозумів, тож легко відключився від зовнішнього шуму і взявся старанно перемальовувати палички, кружечки та гачечки з книжки на свій аркуш. Пересідати не було потреби, я звик жити у великій родині, а потім і в гільдії, де завжди було повно народу, і шум мені ніколи не заважав займатися своїми справами. Від спогадів про минуле тужливо занило в грудях. Глибоко зітхнувши, я відключився і від цього, повністю занурившись у своє заняття.

Через деякий час, коли я вже взявся писати на другій стороні аркуша, Міріон перервала свою розповідь і піднялася, щоб роздати учням пір'я, чорнило і пергаменти для писання. До мене вона теж підійшла, перевірила мої витвори та залишилася задоволена. Видавши мені новий аркуш, жінка перегорнула сторінку в книзі, де красувалося кілька рядів складніших завитків.