Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Олеся

Нарешті на зміну гарячому та задушливому літу прийшов вересень. Не можу сказати, що стало холодніше, але дихати набагато легше.

Чомусь саме цієї пори я обожнюю своє місто ще більше, мені хочеться насолоджуватися кожною хвилиною, вдихати приємне морське повітря вдень, засмагати на пляжі й грітися теплим чаєм на веранді вечорами. Немає нічого кращого, ніж усе це робити, коли всередині тебе живе маленьке життя і ти щаслива тільки від того, що хтось зовсім крихітний любить тебе настільки сильно, що це відчувається у кожному твоєму русі.

— Дивлюсь, хтось підріс, — Рита виходить на веранду і приносить мені морозиво. — Ти начебто погарнішала.

— Я і почуваюся просто чудово, — усміхаюся і куштую фісташкове морозиво, яке привезла сестра з міста.

— Тобі тут не нудно?

— Як мені тут може бути нудно? Ти подивися навколо: море, сонце, діти грають на пляжі. Це диво, — усміхаюся як дурненька.

Сестра скептично на мене дивиться, наче я верзу якусь маячню, але я справді щаслива.

Все літо я прожила на дачі біля моря, яку ми з Ритою купили, продавши будинок батьків. Тут було добре та затишно і мені подобалося все, що мене оточувало.

Намагаюся не морочитися, що, можливо, тут не супер круті умови, але санвузол у будинку, перша лінія біля моря, є кондиціонер і пристойний ремонт, що може бути краще? Жити у задушливому місті та божеволіти, щоб ніхто зі знайомих мене не побачив?

Я так і не змогла виїхати з Сашком, навіть на його дзвінки відповідала через раз, мені здавалося, що цьому чоловікові я не настільки подобаюсь як жінка, щоб він прийняв мене з дитиною.

До того ж до чергового запливу на береги стосунків не готова. Мені вистачило минулого разу. І якби не мій гормональний стан і відсутність сексу, то цілком можна бути самотньою. А на всі випадки існують спеціалізовані магазини, у яких продаються дивовижні іграшки, я навіть уже придивилась дещо в інтернеті.

— Ти змінилася, — задумливо каже сестра. — Тобі личить вагітність, мені навіть подобається, як ти округлилась. Коли тобі до лікаря?

— Завтра, — я доїдаю свою порцію і думаю, чи не піти за другою. — Завтра у мене УЗД, хочу знати, що з моїм малюком усе гаразд.

— Як гадаєш, хто там? — усміхнувшись, Рита вказує на мій живіт, що злегка округлився. Якби я не їла за трьох, то, може, була б не настільки вагітною на п'ятому місяці.

— Не знаю, мені здається, що дівчинка, вже часто налягаю на солодке. В принципі, мені байдуже на фігуру, головне, щоб я була щасливою.

— Це тепер твій девіз по життю? — вона навіть не приховує свого сарказму. Знаю, що сестрі не подобається, що я закрилася від навколишнього світу, але я не готова повернутися до міста і побачитися з кимось зі знайомих, а особливо з найголовнішим знайомим, який взагалі не знає, де я і що вагітна.

— Рито, мене все влаштовує у моєму житті, чим ти незадоволена?

— Я бачила його вчора, — починає вона і дивиться кудись убік. — Він запитував про тебе.

Приходжу в невеликий шок, але, швидко опанувавши себе, сідаю прямо. Віка розповідала, що досить часто його бачила, вони працювали відносно поряд, але подруга ніколи не говорила, що він мною цікавився, тому я жила спокійно. А тут таке.

— Сподіваюсь, ти йому нічого не сказала? — кладу руку на живіт, ніби прикриваючись. Знаючи Риту, вона могла проговоритися.

— Ні, не сказала. Але однаково вважаю, що ти мала йому все сама розповісти, він батько.

— Він втратив це право, коли мені зраджував. Чому ти його захищаєш? Він більше не мій чоловік, щоби ти відчувала до нього теплі почуття.

— Я не захищаю його, Олесю, але він завжди до мене добре ставився, що мені тепер, плюнути йому в обличчя? Згодна, він був винним і ви розлучилися, тут твоя справа, твій був шлюб і таке інше, але не змушуй мене його ненавидіти.

— То ви тепер друзі, чи що? — я просто вражена. Навіть не знаю, що відповісти.

Прекрасно пам'ятаю слова Заремського в останню зустріч, коли він спеціально згадав за борг сестри. Це був удар нижче пояса, але він мав рацію в одному: відколи ми не разом, він не був зобов'язаний фінансово допомагати моїй сестрі.

Він завжди пропонував дати їй грошей, але Рита була проти, вважаючи, що їй соромно зізнатися іншому чоловікові, що вона пов'язала колись життя з невдахою, яка покинула її з маленькою дитиною і з купою своїх боргів. Тільки я не могла залишатися зовсім осторонь і періодично підкидала їй грошей.

— Рито, я розумію, що підвела тебе, ти, може, розраховувала на мене, але я відмовилася від грошей і тепер ти змушена виплачувати борг сама. Я допоможу тобі, маю трохи заощаджень, і ми щось вигадаємо. Сподіваюся, я піду працювати, і ми...

— Стоп, — перебиває мене сестра, — у мене вже немає боргів, причому давно.

— Як це? Я про борг Іллі, — не можу зрозуміти, вона що, забула? Там сума, м'яко кажучи, була великою, таке важко просто забути. — Коли ти встигла його погасити?

— Я б за два життя наперед не встигла, навіть якби працювала цілодобово на своїй роботі, — приголомшено хитаю головою. Не можу пригадати, щоб вона розповідала, як борг розчинився. — Андрій виплатив цей борг, ще кілька місяців, тому і не знаю, як ти до цього поставишся, але він допоміг Макса відправити до школи, до приватної. Ми оформили документи, і тепер дитина має змогу навчатись у нормальних умовах.