Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

— Під нами встановлено парові котли, — розповів Ніколаї. — Усе тут працює на розтопленому снігу й парі. Проблема в пальному, але я зробив запаси вугілля.

— Скільки часу ти цим займався?

— Два роки. Ми розпочали ремонтні роботи, коли я перетворив нижні печери на ангар. Тут не ідеальне місце для відпустки, та іноді хочеться десь зникнути.

Я була вражена, але водночас занервувалася. Поруч із Ніколаї ти завжди так почуваєшся, спостерігаючи, як він соває і змінює все навколо, на кожному кроці демонструючи нові секрети. Він нагадував мені дерев’яних матрьошок, якими я гралася в дитинстві. Тільки робився не дедалі менший, а дедалі величніший і таємничіший. Завтра він, напевно, розповість мені, що збудував палац розваг на Місяці. «Важкувато дістатися, зате який краєвид».

— Роззирніться, — порадив нам принц. — Відчуйте це місце. Невський розвантажує корабель в ангарі, а мені потрібно на­глянути за ремонтом корпуса.

Я пригадала Невського. Солдат із колишнього полку Ніколаї, двадцять другого, не надто полюбляє гриш.

— Я б хотіла побачитися з Баґхрою, — повідомила я.

— Впевнена?

— Анітрохи.

— Я відведу тебе до неї. Це гарна підготовка на той випадок, якщо мені колись доведеться вести когось на шибеницю. А коли тебе як слід покарають, ви з Орецевим можете приєднатися до мене за вечерею.

— Дякую, — озвався Мал. — Але мені слід попіклуватися про спорядження для нашої експедиції, коли вирушимо по жар-птицю.

Були часи, коли трекер наїжачився б від самої думки про те, щоб залишити мене наодинці з Досконалим Принцом, та Ніколаї вистачило такту не видавати свого подиву.

— Авжеж. Щойно Невський упорається, відправлю його до тебе. А заразом він може допомогти тобі влаштуватися в кімнаті. — Принц поплескав хлопця по плечу. — Радий бачити тебе, Орецев.

Малова усмішка теж була щирою.

— І я тебе. Дякую за порятунок.

— У кожного є якесь хобі.

— А я думав, що в тебе це милування собою.

— Я маю два хобі.

Вони коротко потиснули один одному руки, потім Мал вклонився й пішов далі, приєднавшись до групи.

— Мені слід образитися через те, що він не захотів повечеряти з нами? — поцікавився Ніколаї. — Я поставив додатковий стіл і рідко пускаю слину.

Мені не хотілось обговорювати цю тему.

— Баґхра, — нагадала я.

— На ячмінному полі він був неперевершений, — повів далі принц, беручи мене за лікоть, щоб спрямувати туди, звідки ми прийшли. — Краще вправлявся з мечем і пістолем, ніж мені доводилося бачити раніше.

Аппарат казав: «Чоловіки борються за Равку, бо так наказує король». Мал завжди був талановитим трекером, але солдатом став через те, що ми всі солдати. У нас не було іншого виходу. За що ж він тепер бився? Я пригадала, як він стрибнув униз із сітчастої платформи, як притиснув ножа до горла ополченця. «Я став клинком».

Здвигнула плечима, розпачливо бажаючи змінити тему.

— Окрім тренувань, під землею не надто є чим зайнятися.

— Я можу вигадати ще кілька значно цікавіших способів згаяти час.

— Це якийсь натяк?

— Які брудні в тебе думки. Я мав на увазі головоломки й уважне вивчення повчальних текстів.

— До тієї металевої коробки я не повернуся, — попередила я, коли ми підійшли до дверей у скелі. — Краще відведи мене до сходів.

— Чому всі завжди так кажуть?

Я полегшено зітхнула, коли ми почали спускатися широкими й приємно нерухомими кам’яними сходами. Ніколаї повів мене звивистим переходом, і я скинула з плечей пальто, починаючи пітніти. Поверх під обсерваторію був значно тепліший, і, пройшовши повз широкі двері, я помітила цілий лабіринт парових котлів, що світилися й сичали в темряві. Навіть у завжди блискучого Ніколаї на досконалих рисах виступили ледь помітні крапельки вологи.

Можна було не сумніватися, що ми прямуємо до Баґхриного лігва. Ця жінка, здавалося, ніколи не може зігрітися. Я замислилася, чи не пов’язане це з тим, що вона рідко використовує власну силу. Мені б точно ніколи не вдалося позбутися холоду Білого Собору.

Ніколаї зупинився біля металевих дверей.

— Остання нагода втекти.

— Уперед, — порадила я. — Рятуйся.

Він зітхнув.

— Запам’ятай мене героєм.

Принц легенько постукав у двері, й ми ввійшли.

У мене з’явилося бентежне відчуття, наче ми знову зайшли прямісінько до Баґхриної хижі в Маленькому Палаці. Жінка скоцюрблено сиділа біля кахляної грубки, вбрана в ту саму вицвілу кефту, і стискала в руці ціпок, яким так охоче шмагала мене. Їй читав той самий хлопчик-служник, і мені зробилося соромно, що я ніколи навіть не цікавилася, чи вдалося йому вибратися з Ос Альти. Коли Ніколаї відкашлявся, малий зник.

— Баґхро, — звернувся до жінки принц, — як ся маєш сьогодні ввечері?

— Так само стара і сліпа, — гиркнула вона.

— І чарівна, — протягнув Ніколаї. — Ніколи не забувай про свою чарівність.

— Щеня.

— Відьма.

— Чого тобі треба, холєро?

— Привів тобі гостю, — повідомив принц, підштовхуючи мене вперед.