Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

Чому я так нервувалася?

— Привіт, Баґхро, — витиснула з себе.

Вона мовчки застигла.

— Мала Свята, — пробурмотіла зрештою, — повернулася, щоб урятувати нас усіх.

— Ну, вона мало не загинула, намагаючись витягти нас із лап твого клятого поріддя, — безтурботно кинув хлопець.

Я кліпнула. Виходить, Ніколаї знає, що Баґхра — Дарклінґова мати.

— Навіть із мученицькою смертю не впоралася, так? — Баґ­хра жестом запросила мене всередину. — Заходь і зачини двері, дівко. Ти випускаєш тепло.

Я аж заусміхалася, почувши її знаменитий приспів.

— А ти, — кинула вона в бік Ніколаї, — йди куди тобі заманеться.

— Багатий вибір, — озвався хлопець. — Аліно, я повернуся, щоб забрати тебе на вечерю, та якщо тобі буде неспокійно, дозволяю тікати звідси з криками або скористатися кинджалом. Роби те, що тобі здасться доречнішим.

— Ти ще тут? — гавкнула Баґхра.

— Уже йду, та сподіваюся залишитись у твоєму серці, — урочисто відповів принц. Підморгнув і зник.

— Розбалуваний хлопчисько.

— Він тобі подобається, — недовірливо збагнула я.

— Жадібний. Нахабний. Занадто часто ризикує.

— Здається, тебе це непокоїть.

— Тобі він теж до вподоби, мала Свята, — приголомшено озвалася Баґхра.

— До вподоби, — зізналася я. — Він поводиться люб’язно, коли міг би бути жорстоким. Це освіжає.

— Він забагато сміється.

— Бувають і гірші риси.

— Як-от сперечатися зі старшими? — буркнула жінка. А тоді гупнула ціпком по підлозі. — Хлопче, принеси мені чогось солодкого.

Служник підхопився на ноги, відклавши книжку. Та коли малий ішов повз мене до дверей, я зупинила його.

— Зажди-но хвилинку, — сказала. — Як тебе звуть?

— Міша, — відповів він.

Хлопчину негайно слід було підстригти, та в цілому вигляд у нього був нормальний.

— Скільки тобі років?

— Вісім.

— Сім, — відрубала Баґхра.

— Майже вісім, — визнав хлопчик.

Він був замаленький як на свій вік.

— Ти мене пам’ятаєш?

Служник непевно витяг руку і торкнувся оленячих рогів у мене на шиї, а тоді урочисто кивнув.

— Санта-Аліна, — видихнув він.

Його мати навчила його, що я Свята, і Баґхрине презирство, вочевидь, не змусило малого змінити думку.

— Ти знаєш, де моя мама? — запитав хлопчик.

— Не знаю. Вибач.

Він навіть не здивувався. Мабуть, звик очікувати саме такої відповіді.

— Як тобі тут, подобається?

Погляд малого ковзнув до Баґхри, а тоді повернувся до мене.

— Все нормально, — заспокоїла я. — Кажи чесно.

— Тут нема з ким гратися.

Я відчула легенький укол, пригадавши самотні дні в Керамзіні до появи там Мала: старших сиріт не надто цікавила чергова кощава біженка.

— Можливо, це незабаром зміниться. А поки що чи не хотів би ти навчитися битися?

— Служникам не дозволяють битися, — заперечив хлопчик, та я бачила, що ідея йому сподобалася.

— Я Заклинателька Сонця, і я даю тобі дозвіл.

Баґхра фиркнула, я це проігнорувала й продовжила:

— Якщо знайдеш Мальєна Орецева, він роздобуде тобі навчальний меч.

Я й оком зморгнути не встигла, як малий прожогом вискочив з кімнати, мало не шпортаючись на ходу від збудження. Коли він пішов, я запитала:

— А його мати?

— Служниця в Маленькому Палаці. — Баґхра щільніше загорнулася в шаль. — Можливо, їй вдалося вижити. Напевно невідомо.

— Як він це сприймає?

— А ти як гадаєш? Ніколаї довелося з криками затягувати його на той мерзенний корабель. Хоча, можливо, так малому радив просто здоровий глузд. Хай там як, тепер він менше плаче.

Посунувши книжку, щоб сісти поруч із жінкою, я помітила назву. «Релігійні притчі». Бідолашне дитя. Я знову зосередилася на Баґхрі. Вона набрала трохи ваги й сиділа в кріслі дещо рівніше. Нагода опинитися за межами Маленького Палацу пі­шла їй на користь, хай навіть жінка просто знайшла собі нову спекотну печеру, в якій можна сховатися.

— Маєш гарний вигляд.

— Мені однаково цього не побачити, — гірко нагадала Баґхра. — Ти серйозно розмовляла з Мішею? Розмірковуєш про те, щоб привести сюди учнів?

Дітей зі школи гриш в Ос Альті евакуювали до Керамзіна разом з учителями й Боткіном, моїм колишнім тренером з боротьби. Турботи про їхню безпеку кілька місяців докучали мені, а тепер я могла щось із цим зробити.

— Якщо Ніколаї погодиться прихистити їх усіх у Прядці, ти поміркуєш про те, щоб узятися за їхнє навчання?

— Гм-м-м, — насупилася