Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

Краще б пішла і не дізналася про себе стільки нового.

— Що ти маєш на увазі?

— Я найняв аудитора, щоб перевірити фінансову звітність за останні десять років. І там знайшлося чимало цікавого з твоїм підписом, Яно... За підсумками податкової перевірки мені довелося доплачувати до скарбниці чимало грошей. І на додачу я отримав п'ять штрафів!

— Не може такого бути. За що конкретно ці штрафи? Може, вони неправомірні? Ти показував юристам? Намагався оскаржити?

— Звичайно, я їх намагався оскаржити! Причини були формальні, просто дрібні зачіпки! Суті це не змінювало! Тож так — ті штрафи я оскаржив! Але тільки частково! Три з них я сплатив як відповідальна особа з власної кишені!

— Вибач...

— І це великі суми, Яно! За ці гроші я б міг купити у себе в Німеччині нову машину! Ти маєш бути ще дуже вдячна за те, що я не притягнув тебе до відповідальності за порушення фінансового обліку! Я свідомо заплющив на це очі через нашу "стару дружбу"! Юрист приніс мені підготовлені документи, і я побачив фотографію! Твою фотографію! Я... — він відвів свій озвірілий погляд і струснув головою. Зменшив гучність. Почав говорити тихіше. Але фінал монологу виявився найважчим. — Я вирішив зам'яти цю справу і взяти всю відповідальність на себе... За все хороше, що було колись між нами... — Він знову поглянув в обличчя. Я бачила, як Рома стискає зуби від змішаних почуттів. — Але висновок про те, який ти бухгалтер, я зробив. Твій рівень не дотягує до наших вимог. До того ж, за час сидіння з дітьми, я певен, ти втратила хватку. Я не можу чекати, поки фахівець буде вкочуватися в роботу. Тут ніхто нікого не вчитиме. Там, звідки я приїхав, із цим жорстко. Людині платять гідну зарплату, але й вимоги так само високі. Вибач, але ти мені не підходиш.

Він бахнув долонею по столу і відійшов знову до вікна, щоб охолонути.

Рома застібав ґудзики піджака, ніби кудись збирався.

Він продовжував стояти і вдавати, що кудись дивиться. А я бачила його відображення у склі.

Він дивився не назовні. Очі дивилися всередину — зверталися до пам'яті про нас.

Ті штрафи — тільки подразник. Просто тригер, що терзає стару рану.

І все ж таки. Я мала піти.

Він усе сказав. Питань не залишилося.

Я мала піти з його життя.

Тому я підвелася. Переконалася, що можу вже стояти на ногах. Надягла сумку на плече. І відчинила двері — уже практично пішла, поставивши крапку.

Та все одно запитала.

— Навіщо ти приїхав? Чому повернувся?

Він подивився мені вслід.

Поволі вдихнув і видихнув.

Поглянув на годинник. Ніби хотів дізнатися, скільки часу я забрала.

А потім сказав, не розкриваючи деталей:

— Це особисті причини. З тобою вони не пов'язані. Можеш не перейматися.