Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Є! Потрібно розвивати успіх. Притискаю долоню до грудей, потім підношу палець до вуха, далі вказую рукою на дівчину і, склавши руки в кулаки так, ніби утримую ними якийсь предмет, підношу до рота, а потім починаю водити руками, з одного боку в інший і при цьому щосили дути в них, імітуючи побачену мною гру флейти. Спочатку дівчина дивиться на мене здивовано, а далі лунає дзвінкий і заливистий сміх. Заспокоївшись, незнайомка скидає із себе мокрий плащ і, залишившись у якійсь подобі бриджів та майки, рухається в бік берега до того місця, де я викинув меч.

Сподіваюся, вона зрозуміла, що я тут тільки через музику й не стане продовжувати поєдинок.

Тим часом незнайомка, підхопивши викинутий мною клинок, зникла в найближчих заростях кущів. А я стояв, як дурень і не знав, що робити, вода була прохолодна й моє тіло неабияк змерзло, тож влаштовувати повторний заплив не хотілося, тоді, можливо, повернутися назад берегом, або все-таки наздогнати незнайомку і спробувати знову з нею порозумітися?

Напевно, краще останнє, але своїм зникненням дівчина явно дала зрозуміти, що я їй не цікавий. Хоча із чого мені бути цікавим — незнайома людина, яка потай підглядає з води за юним дівчиськом. Сподіваюся, вона не повернеться сюди з натовпом своїх братів. А то раптом, «діти гір» і тут такі ж гарячі.

На щастя, через кілька хвилин, кущі знову заворушилися, випускаючи на берег дівчину, яка несла в руках стопку хмизу. Побачивши, що я все ще стою у воді, до того ж періодично потираю своє заклякле тіло, незнайомка щось сказала незрозумілою мені мовою, але згадавши про бар’єр узяла в руку гілку і, показавши на мене, а потім на кущі, які росли уздовж берега, натякнула, щоб я допоміг їй зі збором хмизу.

Хвилин через п’ятнадцять ми вже сиділи один навпроти одного й насолоджувалися жарким полум’ям від ябагаття.

Незнайомка, приклавши руку до грудей, промовила:

— Луара.

Я кілька разів повільно повторив її ім’я і, наслідуючи приклад, промовив:

— Тан.

А далі дівчина дістала свою флейту і знову почала грати.

ххх

Назад повернувся, коли сонце вже почало вставати з-за обрію. Настрій був радісний, душа легкою та вільною, на додачу ще й широка усмішка застигла на моєму обличчі.

Увійшовши до хати, подивився на Ведмедя, що спав без задніх ніг і тихо сказав.

— Схоже, друже, у нашій компанії ще на одного ідіота побільшало.