Читати книгу - "Тригер, Іванна Желізна, Zhelizna"

Я сиділа на краю ліжка, дивлячись у вікно. За склом все ще був той самий штучний двір, де не було нічого живого. Порожній простір, оточений високими стінами, так нагадував мої думки.

Останні кілька днів з Ейрі були… особливими. Тепло рук, його м'який голос, той поцілунок – все це залишило в мені відбиток, від якого я не могла позбутися. Але разом із цим і сумніви.

Слова Ейрі, його дії… Щось у них не сходилося.

Я згадую, як він торкався мого волосся, як його пальці ковзали по моїй руці. Це було настільки бентежно, настільки природно, що я майже дозволила собі повірити, що це щиро. Але потім я згадала його погляди, іноді відсторонені, іноді надто важливі, ніби він вивчав мене, а не був поруч зі мною.

Можливо, це я вигадувала. Можливо, це лише вплив гри. Але щось у мені кричало, що я повинна залишатися обережною.

***

Чергове завдання було оголошене через динамік у нашій кімнаті.

— Учасники мають пройти тест на довіру. Завдання вимагає абсолютної щирості між партнерами.

Мої пальці нервово перебирали край сорочки. Я подивилася на Ейрі, що стояв біля дверей, зосереджено дивлячись на екран. Він виглядав абсолютно спокійним.

— Як ти гадаєш, що це буде? — запитала я, намагаючись приховати хвилювання.

Він лише злегка знизав плечима.

— Напевно, щось, що змусить нас говорити.

Його відповідь була надто простою, надто раціональною. Мені хотілося, щоб він сказав щось більше. Щось, що могло б розвіяти мої сумніви.

***

У кімнаті для завдання було два стільці та невеликий стіл. На столі лежала записка:

“Правда чи гра. Поставте одне одному три запитання, відповідайте на які покажуть, наскільки ви довіряєте один одному».

Я відчула, як моє серце почало калатати. Три запитання. Три шанси дізнатися правду.

Ейрі сів навпроти мене, його обличчя залишалося спокійним, але в очах промайнув легкий інтерес.

— Ти хочеш почати? — запитав він.

Я кивнула, хоч у голові зовсім не було ідей.

— Чому ти приєднався до “Тригера”? — запитала я.

— Хотів спробувати щось нове, — відповів він без жодних емоцій. Його слова звучали правдоподібно, але я відчула, як всередині мене щось здригнулося.

— І тільки? — не втрималася я.

— Так, тільки.

Відповідь Ейрі була дуже простою. Надто зручною.

Коли черга прийшла поставити йому запитання, Ейрі нахилив голову, ніби розглядаючи мене під іншим кутом.— Чому ти так боїшся бути самотньою?

Це питання застало мене зненацька. Моє тіло напружилося, і я відчула, як у грудях наростає важкість.

— Мабуть, тому що я надто довго була самотньою, — відповіла я після паузи.

— Це логічно, — я відчула, як його слова знову залишили у мене в осаді.

Наступні запитання були менш інтимними, але напруга не зникала. З кожною відповіддю Ейрі я все більше розумію, що нічого про нього не знаю. Він був, як загадка, яку я намагалася розгадати, але кожен крок лише заплутував мене ще більше.

Коли завдання закінчилося, ми повернулися до кімнати.

***

Я сиділа на дивані, намагаючись зібрати свої думки. Відповіді Ейрі крутилися в моїй голові, але не давали жодних підказок.

— Що ти думаєш про завдання? — запитала я, коли він проходив повз.

— Нічого особливого.

Байдужість Ейрі починає дратувати мене.

— Як ти можеш бути таким холодним? — раптом вирвалося з моїх вуст.

Він зупинився, повернувшись до мене.

— Холодним?

— Так, — сказала я, підвищуючи голос. — Ти ніколи не показуєш, що ти відчуваєш. Ти завжди залишаєшся таким... далеким.

Ейрі підійшов ближче, нахилившись до мене. Очі його дивилися прямо в мої, і я відчула, як серце пропустило удар.

— Може, тому, що я не відчуваю так, як ти.

Ці слова змусили мене затамувати подих.

— Але це не означає, що я не хочу бути поруч із тобою, — додав Ейрі, і його голос звучав майже ніжно.

Я не знала, що відповісти. Моє серце рвалося між бажанням довіритися й страхом бути розчарованою.

Правда чи гра?

Я більше не могла розрізнити, де закінчується одне й починається інше.

P.S. А як вважаєте ви? Все, що відбувається між ними, це правда чи все ж таки гра?