Читати книгу - "Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан"

Через кілька годин, того ж дня, в гості в покої до мисливців навідався Белліан, він відчинив двері, в цей час мисливці якраз перебували в повному зборі, і збиралися йти обідати, але Белліан перервав їхні плани.
-День добрий, панове, - сказав Белліан - увійшовши в покої мисливців, а потім зробив ще кілька кроків.
-Привіт, Белліане, - сказав Бетфорд, - як я розумію, уже час?
-Саме... - сказав Белліан - кілька годин тому було скликано мисливську раду, за наказом верховного мисливця. Під час цієї ради ми обговорили подробиці оборони, на випадок, якщо звістка про те, що темний орден відродився - виявиться правдою. Також ми обговорили, як саме відбуватиметься подальше розслідування, під час якого ми спробуємо роздобути докази, що за нападом вурдулаків на село стоїть темний орден... Ваш загін у цьому відіграватиме першорядну роль.
-Ну нихрена собі! - вигукнув Фоллар - ось так справи...
-Худо справа буде, якщо за цим усе ж таки стоїть темний орден - сказав Реніфат.
-І що нам потрібно буде робити? - поставив цілком логічне запитання Джилліан.
Кліффорд у цей час, притаманно своїй манері, стояв і слухав розмову інших мисливців.
-Насамперед ви вирушите в те село, на яке стався напад, - сказав Белліан, - і спробуєте знайти докази, які приведуть нас до темного ордену. У разі якщо ви не матимете результату, повертайтеся назад у Штаб, ми придумаємо, що робити далі.
-Не подобається мені все це - сказав Кліффорд.
-У чому справа, Кліффе? - сказав Бетфорд, який стояв поруч.
-Та все це... - продовжив Кліффорд - більш ніж упевнений, що за цим справді стоїть темний орден, а якщо це так - насувається війна, яка неминуче закінчиться великими жертвами, як серед мирних, так і серед усіх інших.
-"Нікому не подобається, Кліффорде, - сказав Белліан, - але якщо війна з темним орденом неминуча, ми мусимо починати до неї готуватися... До речі... Хотів попередити вас, що відтепер ви берете участь у засекреченій операції, а це значить, що вся інформація, яку ви маєте, має перебувати під суворим секретом... Доповідати про все, що дізнаєтесь, ви доповідатимете винятково мені. Це зрозуміло?
-Так точно - відповіли мисливці.
-Добре, що ми це прояснили, - сказав Белліан, - візьмете найкращих коней зі стайні Штабу, і вирушите на них до села під назвою "Сніжногорівка", що за кілька миль від Грейсбурга... Також перед тим, як виїжджати, обов'язково перевірте цілісність вашого спорядження - заточіть мечі, полагодьте броню, запасіться бомбами, і таке інше... Гадаю, ви й без мене знаєте, що потрібно робити.
-З цим ми якось розберемося, можеш не переживати - сказав Бетфорд, склавши руки.
-Ну ось і чудово - сказав Белліан - і пам'ятайте, хлопці, від вас багато що залежить... Будьте пильними, під час розслідування задійте всі свої здібності... Усе ж таки йдеться не про просте полювання, а про справу надзвичайної важливості, від результату якої залежить, можливо, доля цілого міста, а то й Країни. Ми мусимо придушити відродження темного ордену ще в зародку, інакше всі потім будемо розгрібати наслідки. Це всім зрозуміло?
-Так! - вигукнули мисливці.
-Добре... - сказав Белліан, а потім провів рукою по підборіддю - у такому разі, даю вам кілька годин на підготовку, а потім починайте. Можете бути вільні - сказав Белліан, потім розвернувся, і покинув покої мисливців.
-"Схоже, що робота на нас чекає серйозна", - сказав Реніфат.
-Саме - сказав Бетфорд - ви чули капітана Белліана, займіться підготовкою до завдання, якщо у вас є якісь незавершені справи - саме час ними зайнятися. Виступаємо в дорогу через кілька годин.
-Так точно - відповіли мисливці.
-Ох, не подобається мені все це! - сказав Фоллар - нещодавно ж тільки з лихом билися, а тепер ще й це...
-Це наша робота, Фоллар, - сказав Бетфорд, - але є й плюси... Командування Штабу нас помітило, а це значить, що надалі ми зможемо одержувати більш високооплачувані замовлення, і, можливо, навіть ви зможете піти на підвищення...
-Нічого собі... - сказав Джилліан - було б непогано, насправді!
-Ну так, зарано поки що про це говорити, - сказав Бетфорд, - зараз потрібно думати про роботу.
-Так, ти маєш рацію - сказав Реніфат.
-Куди поділася Евеліна, до речі? - запитав Бетфорд.
-Напевно відпочиває у своїх покоях - сказав Реніфат - ми розлучилися з нею щойно прибули до Штабу.
-Вона б нам зараз стала в пригоді, - сказав Бетфорд, - але навряд чи Белліан і командування дасть на це дозвіл.
-Дівчисько все ж зуміло себе непогано проявити - сказав Кліффорд.
-Це точно... - сказав Джилліан - вона зіграла не останню роль у сутичці з лихом...
-Вона добре б'ється! - сказав Фоллар - ніколи б не подумав, що дівчина може так орудувати мечем!
-Вона вчилася цього з дитинства - сказав Реніфат - тож постояти за себе точно може...
-Ну гаразд, зараз не про це - сказав Бетфорд - за роботу, хлопці. Щойно будете остаточно готові до від'їзду - повертайтеся назад у Штаб, зустрічаємося в стайні на задньому дворі.
Мисливці розвернулися, а потім почали залишати кімнату.
-Кліффорд, будь добрий, залишся... - сказав Бетфорд, - Джилліан, який перебував попереду, відчинив двері, а потім вийшов через них із кімнати, слідом за ним і всі інші, окрім Кліффорда, той підійшов до Бетфорда, і поглянув на нього серйозним і замисленим поглядом.
-Чого тобі, Бетфорде? - запитав Кліффорд.
-Як думаєш, до чого це все нас приведе?
-Не знаю... Але ні до чого доброго - відповів Кліффорд.
-Чому?
-А ти як думаєш? - сказав Кліффорд - якщо темний орден відродиться, і нападе на Грейсбург, це означатиме початок нової війни... А ти чудово пам'ятаєш, як було на тій війні.
-Як тут забудеш... - відповів Бетфорд - однакові гори вбитих як з боку Елтрії, так і з боку Гріссеї.
-Саме, а на додачу до цього купа трупів мирних жителів на вулицях міста... Хвороби, голод, і безліч загублених доль.
-Так... - відповів Бетфорд, - будемо сподіватися, що нам усе ж таки вдасться позбутися темного ордену раз і назавжди.
-Подивимося... - відповів Кліффорд - це все про що ти хотів зі мною обговорити?
-Мабуть, так... - відповів Бетфорд - одне тільки я хотів сказати... Мені б не хотілося тебе втратити... Те лихо... Ти тоді був на краю прірви, і міг загинути... Я переживав за тебе.
-Не варто, нічого зі мною не буде, - відповів Кліффорд, - а навіть якщо так, хрін з ним, все одно життя паршива штука.
-"Кожен сам обирає, як ставитися до уготованої йому долі", - сказав Бетфорд, - одне я знаю точно, сумувати не варто... От скажи, тебе особисто, хоч щось у цьому житті радує?
-А то ти не знаєш... - відповів Кліффорд - я люблю те саме, що й усі.
-Хорошо... - відповів Бетфорд - а якою ти бачиш свою подальшу долю? Скажімо, заробиш достатньо золота, купиш собі якийсь будиночок у передмістях Вілліан-Каста, або іншого міста, повісиш меч на стіну, і будеш жити, не знаючи лиха, в оточенні коханої дружини і діточок?
-У мене колись була сім'я, Бетфорд, - сказав Кліффорд, - якщо ти пам'ятаєш, звісно... Кохана дружина, донька, але їх забрала в мене війна... Того дня я втратив усе... І щодня з того часу молився, щоб мене хто-небудь якнайшвидше прибив на війні, тому що сенсу мені жити більше на цій чортовій землі не було... Не знаю, як я дотепер іще живий...
-Вибач, Кліффорде - відповів Бетфорд - я не це мав на увазі...
-Забудь - замислився Кліффорд - того життя вже не повернути... І я вже не та людина, що колись.
-Ти не один, друже, - сказав Бетфорд, - ти ж знаєш, що завжди можеш покластися на мене в скрутну хвилину... Ми все-таки через стільки пройшли з тобою разом.
-Знаю... - сказав Кліффорд - але говорити про це я більше не бажаю... А тому, давай повернемося до справи.
-Так, добре... - відповів Бетфорд - ти можеш іти... Я залишуся тут ненадовго, а потім теж займуся підготовкою.
-Угу... - відповів Кліффорд - він розвернувся, потім підійшов до дверей, відчинив їх і залишив кімнату. Усі мисливці розпочали підготовку до від'їзду, вони, як зазвичай, вирушили на ринок, купили там потрібні інгредієнти для олій і бомб, заточили клинки в кузні в одного з міських ковалів. Кліффорд придбав собі новий меч у коваля, з червоним руків'ям, Реніфат теж не лишився осторонь і навідався до кузні, де один із найкращих майстрів викував йому меч із міцної сталі спеціально на замовлення, з сірим руків'ям. Користуючись тим, що йому видався вільний час, Кліффорд вирішив навідатися до Мії. Він вирушив до бідного кварталу, якраз у цей час там було особливо багато людей, район цей був не з безпечних, і людину, що забрела в провулок, напевно чекало б там кілька озброєних громил, які спробували б стягнути з нього гроші. Однак, Кліффорд був не з боягузливих, і запросто міг постояти за себе. Дійшовши до потрібної вулиці, Кліффорд став підходити до двоповерхового дерев'яного будинку, в якому жила маленька Мія та її мати. Кліффорд не забув про маленьку дівчинку, і хотів переконатися, що з нею все гаразд. Він підійшов до дверей будинку.
-Ну й діра... - сказав Кліффорд, дивлячись на застарілий дерев'яний будинок, що мав такий вигляд, ніби йому років сто, не менше, і він от-от завалиться. Кліффорд підійшов до дверей будинку, піднявся сходами, а потім постукав у двері. Якийсь час було тихо.
-Є хто? - сказав Кліффорд підвищивши голос.
-Нікого немає, ідіть геть! - вигукнув дитячий голосок.
-Мія... Це я, Кліффорд, - відповів мисливець, - відкривай, я тобі нічого поганого не зроблю. Щойно Кліффорд це сказав, раптово з дверей знялася затворка, і вони відчинилися. Кліффорд побачив перед собою маленьку дівчинку, Мію. Він серйозно подивився на неї, хоч і всередині радий був її бачити. Щойно Мія побачила похмурого мисливця, вона одразу ж йому заусміхнулася - це ви, це ви! - радісно вигукнула дівчинка - я дуже рада вас бачити!
-Угу... - відповів Кліффорд - ти як, маленька, з тобою все гаразд?
-Так, звісно! - вигукнула дівчинка - а потім кинулася обіймати Кліффорда, той від несподіванки аж здригнувся - ти чого?
-Ви не любите обіймів? - на секунду збилася з пантелику дівчинка.
-Чесно кажучи... Мене не так уже й часто обіймають - щиро відповів Кліффорд.
-Значить ми обов'язково це виправимо! - усміхнулася дівчинка - проходьте! Мама саме готує суп зі свинячих ребер! - я їй про вас розповідала... Про те, що ви мені тоді допомогли, з тими паршивцями!
-"Мені б не хотілося докучати твоїй мамі", - відповів Кліффорд, - "у неї, напевно, багато турбот".
-Проходьте! Проходьте! - продовжувала стояти на своєму дівчинка - ви допомогли мені, а значить мама напевно буде рада вас бачити!
-Ну, якщо ти так наполягаєш... - відповів Кліффорд - але я на п'ять хвилин, і не більше, з'ясувала?
-Так, звісно! - сказала Мія - заходьте-заходьте! - підстрибувала дівчинка - а потім розвернулася і побігла всередину будинку. Кліффорд обережно ступив за поріг, і опинився всередині будинку.
Усередині будинок виглядав нічим не краще, ніж зовні. Обдерті стіни, в яких проробляли нори миші, і бігали по будинку, стеля, що сипалася, словом, умови не найсприятливіші. По центру кімнати розташовувався великий стіл, праворуч збоку лежали вовняні ковдри, судячи з усього, на них спали Мія і мати дівчинки. Коли Кліффорд увійшов всередину, він відразу відчув аромат супу. Мати дівчинки - Елліза, стояла біля казана, з дерев'яною ложкою в руках, і мішала вміст казанка. Вона ненадовго відлучилася до столу, взяла з нього глиняну миску, а потім наповнила дерев'яну ложку супом, і почала пересипати його в миску, після чого поклала миску з супом назад на стіл. Як тільки це сталося, Елліза нарешті помітила, що всередину будинку хтось увійшов. Побачивши мисливця і маленьку дівчинку, Елліза насторожилася і була дещо схвильована. Після невеликої паузи, Мія заговорила:
-Мам-мам! - вигукнула дівчинка - вона підбігла до своєї мами, а потім продовжила - познайомся, це дядько Кліффорд! Той що врятував мене від вуличних хуліганів!
-Так це ви... - полегшено зітхнула Елліза - не подумайте неправильно, пане, але я злякалася, щойно побачила вас.
-Це цілком звична реакція, - сказав Кліффорд, - я, чесно кажучи, ненадовго, Мія переконала мене зазирнути до вас усередину. Але я можу й піти, якщо захочете.
-"Ні, що ви!" - стала відмовляти Елліза - "Приймати мисливця на службі це велика честь для нас, а вже тим паче того, хто стільки зробив для нашої сім'ї" - я хотіла сказати... - продовжила Елліза - "я дуже вам вдячна за те золото, яке ви нам дали, пане!". Чесно кажучи, я була дуже здивована, коли Мія принесла із собою цілий мішечок, набитий золотом... Подумала, напевно, вкрала в когось, і потім у нас через неї будуть великі проблеми... Але потім я зрозуміла, що ці гроші справді подарували ви... Настільки велика щедрість у такі неспокійні часи - воістину велика рідкість! Дякую вам велике... Дякую...
-Дрібниці - відповів Кліффорд - головне, щоб дівчинка не голодувала, і ви теж.
-Ви дуже хороша людина, пане! - сказала Елліза.
-Аж ніяк - відповів Кліффорд - я погана людина, і робив безліч поганих вчинків за своє життя.
-Але ж ви робили й добрі справи, такі як допомога нам! - посміхнулася Елліза - а отже, вас уже можна назвати хорошим!
Кліффорд нічого не відповів.
-Присаджуйтеся за стіл, я тут якраз суп приготувала! - сказала мати дівчинки, вказавши рукою на стіл.
-Як скажіть - відповів Кліффорд - потім підійшов до столу, висунув звідти дерев'яний стілець і сів на нього.
-Мія, сідай за стіл, час їсти! - сказала мати дівчинки - Мія слухняно підбігла до столу, висунула звідти стілець і сіла праворуч від центру столу. Кліффорд же сидів ліворуч. Мати дівчинки знову підійшла до столу, взяла з нього ще кілька глиняних тарілок, підійшла до казана, тримаючи в руках ложку, по черзі пересипала вміст казана в миски, а потім, тримаючи їх у руках, підійшла до столу і поклала миски на нього. Дерев'яні ложки для поїдання супу лежали на столі. Щойно все було готово, вона висунула стілець і сіла за стіл разом з усіма.
-Пригощайтеся, пане мисливець, - люб'язно промовила Елліза.
Кліффорд узяв у руку дерев'яну ложку, поклав її в тарілку з супом і випробував порцію - смачно - сказав Кліффорд, а потім з'їв ще кілька порцій. Мія в цей час також їла суп, і насолоджувалася приємним смаком. Мати дівчинки, неспішно поїдала суп, по ній видно, що вона сильно втомилася за день, і нарешті їй видався вільний час, щоб трохи відпочити.
-Смачно готуєте - сказав Кліффорд.
-Дякую вам, пане, - посміхнулася Елліза.
-Паршиві у вас тут умови - сказав Кліффорд - ви самі живете?
-Ех, маєте рацію ви, пане... - сказала Елліза - паршиві не те слово! Так... Живемо ми самі... Я щодня працюю, щоб прогодувати себе і Мію, ось живемо помаленьку...
-А де батько дівчинки?
Його немає... - сказала Елліза - пішов давним-давно, і так і не повернувся... Не знаю, де він тепер, можливо, обзавівся новою сім'єю... Можна сказати, кинув мене наодинці ростити маленьку Мію...
-Співчуваю - сказав Кліффорд - так жити не можна... Вам потрібні гроші на їжу... Я можу дати вам трохи, якраз нещодавно заробив.
-Забудьте, пане! - сказала Елліза - ви нам нічого не винні! Те золото, яке ви дали нам нещодавно, тепер занадто багато!
-Ви хороша жінка, Еллізо, порядна.
У відповідь на це Елліза посміхнулася.
-"І ця доброта й порядність вас погубить", - продовжив Кліффорд, - "ви мусите брати гроші, якщо вам дають... Хіба ви не бачите, в яких умовах доводиться жити вам із донькою? Вам потрібні гроші на прожиток... І з'їхати з цієї діри якомога швидше.
Елліза ненадовго замовкла, важко зітхнула, а потім сказала - ви маєте рацію... Ви маєте рацію, пане мисливець... - Елліза повернула свою голову до дівчинки, яка в цей час жадібно поїдала одну порцію за іншою смачного супу, зовсім не слухаючи, про що Елліза й Кліффорд кажуть - смачно, Міє?
-Так, дуже! - вигукнула дівчинка - а потім продовжила їсти суп.
-Ну їж-кушай-кушай, - сказала Елліза, - і ви теж, пане, їжте, наїдайтеся, усе-таки, без вас я б не змогла дозволити собі купити інгредієнти для м'ясного супу!
-Будь ласка, - відповів Кліффорд, - а потім наповнив ложку черговою порцією супу і проковтнув її. Незабаром Кліффорд доїв суп, а потім піднявся зі столу.
-Ви вже доїли, так швидко? - запитала мати дівчинки - смачно було?
-Так, дякую... - сказав Кліффорд - давно такого смачного супу не їв.
-Ви куди, дядьку Кліффорде? - запитала Мія, дивлячись на Кліффорда - вона теж встала зі столу, а потім підійшла ближче до мисливця.
-Мені вже час, Мія, - сказав Кліффорд.
-Стій, залишіться ще ненадовго! - благала маленька дівчинка - адже я вам ще не показала свою колекцію ляльок!
-Боюся, мені ніколи зараз... - сказав Кліффорд - робота не чекає... Але... - задумався Кліффорд - я до тебе обов'язково ще завітаю.
-Обіцяєте? - запитала Мія, втупившись на Кліффорда щенячими оченятами.
-Нічого не обіцяю - відповів Кліффорд - але... Постараюся.
-Ура-ура-ура! - підскочила дівчинка, а потім почала стрибати від радості.
-Тихіше, Мія, припини! - осадила мати - поводься культурно!
-Піду я - сказав Кліффорд - суп був і справді смачний... Усього доброго вам - сказав Кліффорд - потім розвернувся і попрямував у бік виходу. Однак перш ніж дійти, зупинився, розвернувся, і звернувся до мами дівчинки - мені потрібно вам дещо сказати... Ідіть за мною - сказав Кліффорд.
-Мія, залишся тут, я зараз повернуся... - сказала Елліза.
-Ей, ну мені ж нудно буде без вас!
-Пограй поки що з ляльками... - сказала Елліза - мама скоро повернеться.
-Хорошо... - відповіла дівчинка - а потім підбігла до Кліффорда, і міцно обійняла його.
-Ох, знову... - від несподіванки схопився Кліффорд.
-Бувай, дядьку Кліффорде! - сказала дівчинка - заходьте до нас ще!
-Е-е-е... - забарився Кліффорд - добре... Потім Мія відійшла, розвернулася і попрямували в інший кінець кімнати, до своїх улюблених ляльок. Кліффорд і Елліза вийшли з кімнати через двері, опинившись на вулиці.
-Що ви мені хотіли сказати, пане мисливець?
-Ось, тримайте трохи грошей - сказав Кліффорд, потім сунув руку під плащ, і дістав звідти важкий мішечок із золотом - а потім передав його в руки матері дівчинки. Та обмацала мішечок, і здивовано глянула на Кліффорда.
-Ви що... Не потрібно! - сказала мама дівчинки - дякую вам пане, ми як-небудь самі впораємося!
-Ви візьмете в мене ці гроші, якщо вам справді дорога ваша донька, - прямо сказав Кліффорд.
-Я не можу... - стоячи на своєму відповіла Елліза.
-Якщо не візьмете, то вам нема за що буде купувати їжу, і незабаром ви помрете з голоду, - сказав Кліффорд, - а цього я б точно не хотів... Тож востаннє вам кажу, візьміть гроші... Для вашого ж блага... Робіть, що вам кажуть, матір вашу! - підвищив тон Кліффорд.
Від такої різкої зміни тону в голосі Кліффорда мати дівчинки збентежилася, сторопіла, але невдовзі все ж таки оговталася, і врешті-решт, прийняла гроші з рук Кліффорда.
-Дякую... - тихим тоном промовила Елліза - це дуже щедро з вашого боку.
-Угу... - відповів Кліффорд, - я буду навідувати вас час від часу, щоб переконатися, що з вами все гаразд... Я припиню тут з'являтися, щойно ви остаточно станете на ноги.
-Дозвольте запитання, пане мисливець, - сказала Елліза, - чому... Чому ви нам допомагаєте? Адже ми для вас ніхто?
-Не важливо... - ухилився від відповіді Кліффорд, - мені час іти... Кліффорд розвернувся, а потім почав іти від будинку Еллізи та Мії. Елліза зі свого боку поспішила якнайшвидше повернутися всередину, щоб ніхто з міщан, які проходили повз неї, не бачив, скільки в неї при собі грошей. Щойно вона повернулася назад у будинок, вона відразу ж зачинила за собою двері. Кліффорд віддалився від будинку, і незабаром став залишати межі бідного міського кварталу, ще через деякий час він опинився на міській площі міста, а потім став повертатися назад у Штаб, щоб возз'єднатися з іншими членами загону.