Читати книгу - "Знак Хаосу"

— Хотів би я зустрітися з людиною, що написала ці доповіді. Цілком можливо, що на службі в урядовому закладі пропадає великий літературний талант.

Вона посміхнулася, підняла власний келих і торкнулася мого плеча.

— Подумайте про це, — порадила вона.

— Можу чесно сказати, що не забуду вас, — запевнив я її.

Ми одночасно повернулися до їжі і наступні п'ять хвилин я провів, надолужуючи згаяне. Білл тактовно дозволив мені займатися цим. А також, думаю, чекав мого сигналу, що моя розмова з Найдою нарешті завершилася.

Нарешті він підморгнув мені.

— Є вільна хвилинка? — Запитав він.

— Боюся, що так, — зітхнув я.

— Я навіть не стану питати, про що йшла мова по інший бік — про справи або про задоволення.

— Мова йшла про задоволення, — сказав я. — Але була пов'язана з дивною пропозицією, не питай, а то я втрачу десерт.

— Я коротко, — пообіцяв він. — Коронація в Кашері відбудеться завтра.

— Не втрачаємо часу дарма, чи не так?

— Так. Джентльмена, який займе трон, звуть Арканс, герцог Шадбурна. За довге життя він був у багатьох урядах Кашера на досить відповідальних посадах. Він дійсно знає всю механіку справи і полягає в віддаленій спорідненості з одним із попередніх монархів. З клікою Ясри ладнав погано і, поки вона була при владі, жив в основному в заміському маєтку. Вона не турбувала його, а він не турбував її.

— Він розумна людина.

— Зокрема, він поділяв її думку щодо ерегнорського питання, про що добре знають бегмійци.

— А в чому саме, — запитав я, — полягає це ерегнорське питання?

— Це їх Ельзас-Лотарингія, — пояснив він. — Велика багата область між Бегмою і Кашером. За минулі століття вона стільки разів переходила з рук в руки, в обох країн є на неї законні з вигляду претензії. Навіть жителі цієї області не до кінця впевнені в цьому питанні. У них є родичі в обох країнах. Я навіть не знаю, чи хвилює їх, яка країна посягає на них, лише б їм не підвищували податки. Мені думається, претензії Бегми можуть бути трохи вагоміші, але я міг би захистити в суді позов будь-якої країни.

— А тепер нею володіє Кашер і Арканс говорить, що він, чорт візьми, і далі буде володіти нею.

— Правильно. І те ж саме говорила і Ясра. Однак попередній правитель — його звали Ястон, він був військовим — дійсно готовий був обговорити з бегмійцями статус цієї області, до свого нещасливого падіння з балкона. По-моєму, він хотів наповнити казну і подумував поступитися нею в обмін на відшкодування збитків, завданих в ході якоїсь давньої війни. Справа йшла на лад.

— І?… — Підказав я.

— З отриманих мною у Рендома документах Амбер окремо визнає, що Кашер включає в себе і область Ерегнор. Арканс наполіг на включенні цього в договір. Зазвичай — судячи з усього, що я зміг знайти в архівах — Амбер уникає вплутуватися в подібні делікатні ситуації між союзниками. Оберон рідко шукав неприємностей. Але Рендом, здається, поспішає і дозволяє цьому хлопцю занадто багато запрошувати…

— Він надто гостро реагує, — висловив я свою думку. — Хоча я його ніскільки не виню. Він занадто добре пам'ятає Бранда.

Білл кивнув.

— Я просто найманий помічник, — сказав він, — я не можу мати думку.

— Ну, а чи є ще щось, що мені слід знати про Арканса?

— О, є ще сила-силенна всякого іншого, що бегмійцям в ньому не подобається. Але головне — це; і як раз, коли вони вже думали, ніби просунулися вперед у питанні, яке багато поколінь не могли вирішити. У минулому вони навіть воювали через цю справу. Безсумнівно, саме тому вони примчали в Амбер, ведучи себе відповідно.

Він підняв келих і відпив.

Трохи пізніше Віала щось сказала Льювіллі, встала і оголосила, що їй потрібно кудись сходити і вона тут же повернеться. Льювілла почала було теж підніматися, але Віала поклала руку їй на плече, щось шепнула та віддалилась.

— Цікаво, що б це могло означати? — Вголос поцікавився Білл.

— Не знаю, — відповів я.

Він посміхнувся.

— Прикинути?

— Мій мозок на автопілоті, — повідомив йому я.

Найда кинула на мене довгий погляд. Я зустрівся з нею очима і знизав плечима.

Незабаром тарілки прибрали, поставили нові. Чим би не була нова страва, виглядала вона апетитно. Однак, перш ніж я зміг дізнатися про це напевно, увійшла представниця постійного палацового штату і наблизилася до мене.

— Герцог Мерлін, — звернулася вона. — Вас хоче бачити королева.

Я відразу ж опинився на ногах.

— Де вона?

— Я відведу вас.

Я вибачився перед сусідами, запозичивши репліку, що негайно повернуся, одночасно гадаючи, чи зможу стримати слово. Потім я пішов за служницею в коридор, а потім звернув у маленьку вітальню, де вона залишила мене наодинці з Віаль, що сиділа в незручному на вигляд кріслі з високою спинкою з темного дерева і шкіри, утримуваної на спинці і сидінні купою залізних цвяхів з великими капелюшками. Якби їй знадобилися мускули, вона послала б за Жераром. Якби їй потрібна була людина, яка розбирається в історії та політичних інтригах, то тут виявилася б Льювілла. Тому я здогадувався, що мова піде про магію, оскільки я був сімейним авторитетом у цій частині.

Але я виявився неправий.

— Я хотіла б поговорити з тобою, — сказала вона, — про маленьку війну, в яку ми ось-ось, здається, вплутаємося.

8

Після приємного проведення часу з гарненькою леді, декількох стимулюючих кулуарних розмов і розм'якшуючого обіду з друзями і родичами здавалося майже неможливим почути щось інше, тим більше розладнуюче нерви. Маленька війна, принаймні, здавалася краще великої, хоча Віаль я цього не сказав. Мить ретельного роздумування, і я сформулював питання.

— Що відбувається?

— Війська Далта окопалися біля західної околиці Ардена, — повідомила вона. — Війська Джуліана розгорнулися перед ними. Бенедикт забрав у Джуліана додаткові війська і зброю. Каже, що може виконати обхідний маневр, який розвалить фронт Далта. Але я заборонила йому це робити.

— Не розумію. Чому?

— Загинуть люди, — відповіла вона.

— На те вона й війна. Іншого виходу немає.

— Але у нас є вибір, досить своєрідний, — уточнила вона, — якого я не розумію. І хочу зрозуміти його перш, ніж віддати наказ, який призведе до численних смертей.

— Що це за вибір? — Запитав я.

— Я вийшла