Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Якийсь час крокувала простором, не знаючи, чим зайнятися. Дрон міг заявитися будь-якої миті, тому експериментувати із забороненими дверима не хотілося.

Підійшла до віконця, відчинила. Тротуар дуже далеко, хоч і кажуть, що кішки приземляються на лапи. Але не з такої ж висоти! Та ще й без обороту! До даху теж навряд чи долізеш, хіба що з того балкона, вихід на який у кабінеті. Потрібно буде обстежити.

Зачинивши вікно, я ще трохи походила. Підійшла до шафи, з якої Дрон витягував збочені наряди для мене. Знайшла купу панчох, якісь шкіряні ремінці, різноманітні ланцюжки і навіть цілком пристойний піджачок – мабуть, від когось із попередніх пасій.

Зітхнула і вирушила на пошуки халату. І зняти встигну, і прикриюся від несподіваних поглядів, у разі чого.

Заодно поплескатися в душі вирішила, змити з себе чужі дотики. Чомусь так і здавалося, що прийде Дрон, приєднається... Ох.

Щоб не дражнити саму себе, я скоріше вимилася, витерлася. Подивилася на сіточки. Вирішила не нахабитися надміру і вдягнути їх назад, все одно нічого пристойного у Адрана немає. Правда, тікати в таких собі дорожче... Та й у стрічках, один пес.

Накинула зверху різнобарвний халат, майже втонувши в ньому. Закотила рукави. Походила посушила пальцями волосся.

Шуми за дверима привернули увагу. Я трохи позволікала, наблизилася навшпиньках. Прислухалася, нічого не зрозуміла – явно якась метушня, брязкіт.

– Хто там? – наважившись, крикнула.

Кинула погляд на вікно. Чи не час намагатися втекти? Потрібно було залишити його відкритим. Або таки забратися до кабінету.

– Аліс, це я! – пролунав дивний, хриплуватий голос Лорі. Здається, я здогадалася, в чому річ, обурено обмацала двері і навіть зуміла відчинити, хоча в нас ніколи не було таких складних систем.

Лорі стояла біля дверей обличчям до стіни, упираючись у неї долонями і трохи нахилившись, а мій улюблений охоронець задер її спідницю і боровся з нижньою білизною.

– Хто в повню носить труси, – злобно бурмотів, намагаючись здерти зазначену деталь гардероба.

Лорі не чинила опір, хоч і задоволеною не виглядала. Неподалік вирував ароматами той самий столик на колесах. Чомусь майнула думка, як Берт легко здер мою власну мереживну білизну, знову навіваючи дивні асоціації. Але міркувати не було коли.

– А ну, відпусти її! – крикнула я, сама дивуючись, який у мене, виявляється, командний голос може бути. Хлопець застиг на мить, озирнувся.

– З чого б це? – посміхнувся. – Вона давно вже не кішка Дрона.

– А ось з чого! – розлютилася я, схопила щось димне і плеснула в пса.

Той завив, я покотила столик. Лорі, зорієнтувавшись, шмигнула слідом.

– Жаль м'ясного навару, – пробурмотіла я, замикаючи двері.

З того боку лунали лайки впереміш із тріском здираного одягу та підвиваннями.

– Гаряче, мабуть, – усміхнулася я. Лорі зітхнула:

– Даремно ти, Аліс. Адже можуть обох покарати.

– Я тебе рятувала, взагалі-то! – обурилася я. – Ти ж чомусь покликала мене?!

– Не думала, що кинешся на допомогу... Просто попередила, що це я. На повню, знаєш, якщо вже потрапиш комусь... краще перетерпіти. Вони часто потім і не пам'ятають, що коїлося, а якщо відмовити – можуть помститися.

– Ну і порядки, – фиркнула я. – Скажімо, що все навпаки було. Що він до мене чіплявся, а ти рятувала. Тоді Дрон не розсердиться... сподіваюся.

Лорі повела плечима, я покотила столик до дивану. За вікнами стемніло, голодний шлунок давно нагадував про себе, і вечеря була дуже доречна.

– Він дозволив тобі халат надягати? – відволік мене від накладання їжі здивований голос Лорі.

– Я не питала, – озвалась я, знову з досадою подумавши, що й охоронець теж бачив. Ще наябедничає. – Просто те, у що він мене вбирає, зовсім вже... непристойно.

Лорі окинула мене дивним поглядом, але демонструвати вбрання не хотілося.

– Розповідай, – посадила я її поряд. – Що там?

– Кажуть, у Вожака на гулянці серцевий напад трапився, – повідомила вона.

Я кивнула:

– Він живий?

– Живий, у реанімації. Бригада лікарів прибула, довго намагалися врятувати. Він зараз на приладах життєзабезпечення, так не прийшов до тями. Чекають усі. А ще Дейк, кажуть, побився з кимось... Весь у бинтах.

– З Дроном, – відповіла я, Лорі глянула вражено. – Ой, не розповідай нікому! – попросила я навздогін. – Начебто не можна йому битися? Так?

– Не знаю, – здивувалася Лорі, змусивши мене пошкодувати. Я думала, з'ясую щось, а виходить, тільки віддала зайву інформацію. – Чого б їм битися?

Отже, у прибиранні ранкового погрому вона не брала участі. Довелося знизати плечима і поспішити перевести тему:

– А з рештою кішок що?

– Начебто Дрон наказав зібрати їх поки десь у кімнаті, не знаю навіщо. Напевно, потім продовжать.

– Слухай... а що потім? Не усі ж у служниці потрапляють, – зніяковіла я. – Я маю на увазі, коли набридають... У казарми, так?