Читати книгу - "Моя зухвала, Ема Ноель"

— Скажи, Катерино, ти знаєш чим він займається? Я маю на увазі, насправді? — питає незнайомець, окидаючи мене уважним поглядом.

— Перевезеннями, хіба ні? — кажу невпевнено, не розуміючи до чого це питання.

Він прикриває очі пальцями. Виглядає досить напруженим.

— Не зовсім. Перевезення — це всього лише прикриття. Він… Руслан займається дуже поганим, незаконним бізнесом, але нам ніяк не вдається зловити його, зібрати хоч якісь докази, щоби засадити його за ґрати й зупинити весь цей жах — говорить тихим, але впевненим голосом незнайомець.

Не вірю! Ось від слова зовсім не вірю. Може він і засранець, але щоби займатися чимось незаконним, поганим…

А з іншого боку, хіба можна бути настільки непристойно багатим, заробляючи чесною працею?

А ще ті постріли й попередні викрадачі, які хотіли мене продати.

Дивно все це.

— Нам потрібна своя людина поруч із ним, — продовжує чоловік. — Планувалося, що такою людиною стане Міла, але Руслан втратив до неї інтерес, — він робить паузу й дивиться на мене.

Хмурюся, намагаючись зіставити його слова з тим, що я бачила за час, проведений у будинку Руслана. Крім того випадку з моїм порятунком і стріляниною я нічого підозрілого не помітила. Ну, і коли Руслан забрав мене у, як я розумію, работорговців, я нічого не бачила. Руслан сказав мені заплющити очі.

— Перейду до суті. Руслан займається торгівлею людьми, — ошелешує мене чоловік. — А перевезення — це прикриття. Нам потрібно зловити цього мерзотника на гарячому. І потрібні вуха в його будинку, щоби слухати, бачити, доповідати.

Якщо Руслан займається таким, навіщо вбивав своїх же? Або він нікого тоді не вбив і це був спектакль, тому й попросив мене заплющити очі, щоби я не побачила, що сталося насправді?

— Впораєшся з такою місією? Зможеш допомогти ГУР? Це серйозне завдання, але абсолютно безпечне, адже від тебе нічого не потрібно, тільки слухати й повідомляти нам про все підозріле.

Вони хочуть, щоби я стежила за Русланом? Вони жартують? Або знущаються? Та й навіщо я йому потрібна?

Хоча, для чогось же потрібна, якщо він мене шукає. Боже, а раптом він мене шукає, щоб…

— А якщо він і мене продати планує?! — вигукую, ошелешено втупившись у чоловіка.

— Ні, що ти. Він так відкрито не буде діяти. Усім відомо, що він тебе прихистив, вчинив благородно, подбав про молодшу сестру охоронця, який врятував його від смерті ціною власного життя. Ти йому потрібна, повір.

Дійсно, і чому я про це не подумала раніше. Він мене рятував не тому, що я йому важлива, і не тому, що його мучить совість. Руслану вигідно про мене піклуватися. Це гра на публіку.

— Але мені вже вісімнадцять. Навіщо я йому потрібна? Як я потраплю в його будинок? — питаю очевидне.

Чоловік підводиться і йде до мене. Мабуть, моє обличчя спотворюється від страху, тому що він підіймає руки в мирному жесті й каже:

— Я всього лише хочу тебе розв’язати. Не бійся, — говорить. — Ми піднімемося нагору й ти познайомишся з моїм другом. Він поліціянт. Хоча, з ним ти вже знайома. А з приводу того, навіщо ти йому потрібна, — чоловік звільняє мої ноги, — ти йому подобаєшся, — він піднімає на мене погляд. Починає розв’язувати руки. — І не заперечуй, ти не могла цього не помітити. Я б навіть сказав, він одержимий тобою, — чоловік закінчує з вузлами, підводиться і простягає мені руку.

Кидаю погляд на його долоню й підіймаюся самостійно. Обійдуся й без допомоги.

— З чого ви взяли, що він мною одержимий? — дивлюся на нього знизу вгору. Яка ж я маленька. Або мені в житті трапляються тільки високі чоловіки?

— У нас є вуха й очі, тому знаємо. Але в будинку Руслана в нас більше немає своєї людини. Уже дуже уважно він підбирає персонал. Та й Міла, на жаль, не впоралася. Але знову ж таки, тільки тому, що з’явилася ти.

Гаразд, а навіщо тоді Міла влаштувала ту комедію? Навіщо Валя їй допомагала?

Мабуть, чоловік побачив здивування на моєму обличчі.

— Що? — питає.

— А Валентина? Вони з Мілою спілкувалися. І вони змусили мене втекти, показавши, що Руслан водить мене за ніс.

— Ну, по-перше, Валентину Руслан звільнив, бо здогадався, що ти втекла з її подачі. Ну а нам потрібно було якось до тебе підібратися, щоби поговорити й пояснити все. Ось і довелося. Вибач. Саме вчора, після дзвінка Валентини він і сказав Мілі, що весілля не буде. Вирішив із нею зустрітися і спокійно все пояснити. А коли Міла запитала чому, відповів, що він її не кохає. На питання про тебе промовчав і сказав, що це не її справа. Розлютився. Ти йому подобаєшся, це факт. Але не тіш себе марними ілюзіями. Міла теж йому раніше подобалася. Ходімо нагору, — раптом змінює тему.

Киваю. Я тільки «за» вибратися з цього мороку.

Піднімаємося сходами, проходимо коридором, знову сходинки й коридор і ми опиняємося у світлій вітальні. У кріслі бачу ще одного чоловіка. Почувши нас, він обертається. Я розумію, що я його вже бачила. І за мить згадую, де й коли саме.

— Здрастуй, Катерино. Радий знову тебе бачити.

А я от не дуже, якщо чесно.