Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім 📚 - Українською

Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Забудь мене, Впіймай мене" автора Ретта Кім. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 71
Перейти на сторінку:

— Щоб обійти весь Лофотен, доведеться витратити місяць, не менше. А я намагаюсь показати тобі найцікавіші місця, тому одягайся. Думаю сьогодні дощу ще не буде.

— Куди цього разу? — запитала я, прямуючи в кімнату.

— Ти б хотіла побачити цю красу з висоти пташиного польоту?

Я зупинилась і обернулась, здивовано глянувши на хлопця.

— Що? — здивовано запитав Алекс.

— Ти думки не читаєш, ні? — запитала я. — Тільки нещодавно про це думала.

— От бачиш, я тебе без слів розумію. А ти мене, навіть, на ім’я називати не хочеш, — пробурмотів хлопець, але усміхнувся.

Я гмикнула і швидко обернулась, прямуючи в кімнату. Ти дивись, ледве усмішку стримала. Дідько, він нищить всю мою роботу над характером…

За пів години ми вже прямували… кудись. От сиджу й думаю, що б я робила, якби приїхала сюди одна? Будиночок зняв Алекс, машину орендував він, за кермом він, різні місця знаходить теж він, навіть їсти він приготував… капець.

— Ти хоч відпочиваєш трохи? — раптом запитала я.

— Чому ти про це запитуєш? — здивувався хлопець.

— Я тут подумала… усе на тобі, — трохи повагавшись, відповіла я. — Я тільки їм, сплю й гуляю.

— Дивні речі тобі в голову приходять, Іс, — усміхнувся Алекс. — Я задоволений цією поїздкою. А ще якщо до тебе переберуся, то взагалі ідеально буде.

— Гей! Погляньте на нього, розбігся… — буркнула я.

— Ще скажи, що тобі не спалося спокійно, — гмикнув хлопець.

Я промовчала. А дійсно, нічого такого мені не снилося. І чи снилося взагалі?

— Ти знаєш, що ти міцно спиш? — запитав Алекс. — Біля тебе хоч десятеро демонів пробіжить — ти не почуєш.

— Не бачу в цьому нічого поганого, — відповіла я.

— Тебе так вкрасти можуть, — усміхнувся він.

— Один не потягне. Як мінімум двох потрібно.

— Ти себе недооцінюєш, вогнику.

Ми зупинилися на стоянці. Усе ще було хмарно, та час від часу проглядало сонце. Схоже, дощу не буде.

— Нам доведеться йти вверх майже два кілометри, — промовив Алекс, глянувши на мене. — Витримаєш?

— Невже я схожа на слабачку? — обурилась я й пішла вперед.

— Я не казав, що ти слабачка, вогнику, — промовив хлопець і догнав мене. — Просто запитав. Інакше, мені доведеться тебе на руках нести.

— Розмріявся, — гмикнула я. — Ти не потягнеш. Та й з витривалістю в мене проблем немає.

— Хм… — тільки й видав він і хитро усміхнувшись, узяв мене на руки. — Точно недооцінюєш.

— Ти що робиш, дурню?! Постав мене на ноги, зараз же! — обурилась я.

— Будеш кричати — поцілую, — Алекс зупинився й заглянув мені в очі. Я замовкла. — Навіть не знаю, мені радіти чи ображатись.

— Відпусти мене, — уже тихіше повторила я.

— Ну добре.

Підіймалися ми мовчки. Кожен думав про своє. Особисто я намагалась розібратись у всіх змінах, що встигли зі мною трапитись з того часу, коли до мене причепився Алекс. Звичайно, я шукала підступ у його поведінці. Ось так з’явитися буквально нізвідки й одразу прилипнути намертво. Потім розпитування, зізнання, ця його допомога, підтримка… і жодного підступу. Мені не вірилось, але вчора я власними вухами чула, як швидко билося його серце. Чомусь хотілося йому вірити… і я вірила. Він не такий, як Вінсент…

— Дивись, як нам пощастило. Жодної людини, — задоволено промовив Алекс і одразу ж закрив долонями мені очі.

— Що ти робиш? — нахмурившись, запитала я.

— Не хочу псувати перше враження. Та й дуже хочеться побачити усмішку на твоїх вустах, вогнику.

— Ай, Стюарте…

— Алекс, — перервав мене він. — Обережно, біля лівої ноги камінь. Тепер підніми праву ногу трохи вище. Угу. Так…

За хвилину ми зупинилися. Алекс прибрав руки з мого обличчя, але взяв за руку. Я глянула на нього.

— Мені так спокійніше, — промовив він і усміхнувся. — Тут є звідки падати. Дивись.

Я повернула голову й ахнула. В цей момент, навіть, сонце вийшло з-за хмарини, додаючи яскравості й барвів краєвиду. Сволвер як на долоні.

— Просто слів немає, — тихо промовила я й усмішка сама з'явилася на моєму обличчі. — Як же тут красиво… чому ти поїхав звідси?

— Я був не в тому віці, щоб що-небудь вирішувати, вогнику, — промовив він, дивлячись на мене. — Тобі личить усмішка. Усміхайся частіше, будь ласка.

— Я… подумаю, — промовила я, глянувши на нього. Зробила ще кілька кроків, щоб подивитись вниз. Алекс міцніше стиснув мою руку. — Ти чого? — здивувалась я.

— Висота, Іс, — стурбовано промовив він.

— Я не збираюся кидатися зі скелі… Алексе, — усміхнулась я і всілася на великий камінь.

— Зовсім інша справа, — задоволено промовив хлопець і сів поруч.

— Дещо незвично…

1 ... 35 36 37 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"