Читати книгу - "Атарінья"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
одне – справедливості стало задосить.
Я змужнів у безкінечних битвах, яких могло й не бути, якби не незбагнене для мене
милосердя Еонве. Власне, Саурон погубив і Нуменор, нашепотівши останньому його князю
мрію про безсмертя… Я одружився з Келебріан – а з ким я ще міг одружитись, як не з такою
як сам, проклятою ще у материній утробі. Я товаришував з Трандуїлом, бо він бився
лівицею, як і я, хоча ніколи не згадував чому… Я стежив за вцілілими нащадками Ельроса і
взяв на виховання останнього з них, хлопчика, лице якого нагадувало мені брата, хоча Адан
Арагорн, прозваний мною Естелем, зовсім не був схожим на Ельфа і мав щиру вояцьку
душу. Однак, мені завжди здавалося, що в ньому живе душа Ельроса, котра втратила
пам’ять, мандруючи від тіла до тіла, і є щасливою, бо їй не згадується зрада матері, не пече
загибель Макалауре, не дзвенить ночами арфа з золотими струнами… А потім Естель
зізнався мені, що кохає Арвен, мою єдину доньку, утіху мого серця. Я люблю своїх синів-соколів, але Арвен для мене була сенсом життя.
Я не послав Арагорна, як мій предок Тінгол, за коштовностями з корони Саурона, тим
більше, що тварь, яку вже не раз розвоплощали, мала нині вигляд Багряного Ока на
вершечку вежі. Яка там уже корона… Але я зробив гірше – я сказав Естелю, що моя донька
вийде заміж лише за князя Гондору, держави, що була спадкоємицею Нуменору. Тієї миті я
нічим не відріжнявся від свого і його предка Тінгола, бо завдання це для Адана з
прадавнього, але майже вигаслого роду було непосильним.
Арагорн виконав його… Мій Естель приймав участь у Війні Кільця, був у супроводі
Оберігача Кільця, який я назвав Братством. Четверо гобітів, двоє Людей, Ельф, Гном та
Істаро – Мая в людському тілі. Їм вдалося зробити неймовірне – заклятий перстень щез з
лиця землі.
Ніхто не знає, як мудрий Ельронд, чий дім був в Ендоре останнім безпечним притулком, сидів біля ложа гобіта Фродо, пораненого чародійським клинком воїна-привида, страшного
породження Саурона, і тримав в руках Велике Кільце, яке Саурон зробив, виманивши у
Келебрімбора таємницю виготовлення артефакту. О, я не торкався до Кільця руками, я
нанизав його на ланцюжок. Я дивився, а Кільце нашіптувало мені спокусливо про
можливість виконання Обітниці, та тільки я зрозумів, що, коли я визнаю себе його
господарем, а радше – слугою, то мені стане байдуже до всіх, окрім себе, і до мого аtarinya 49
теж стане байдуже. І я заховав тоді Кільце, і почав збирати Велику раду, і споряджати
Оберігача.
Я втратив Келебріан, думав, що втратив… Однак хоча б в цьому мені пощастило: vanimelde20
жива, і, здається, здорова. Я втратив доньку – Арагорн став таки князем Гондору, став цілком
заслужено, і Арвен прийняла долю смертної, і зосталася з ним там, у місті з білого каменю, котре мало назву Мінас-Тіріт. Нещаслива назва – сказав би Фінрод Фелагунд, але Фінрод не
повертався в Ендоре опісля свого воскресіння.
Я зоставався в Ендоре до останнього, бо весь час шукав можливість для виконання Обітниці.
І я її віднайшов, ненько.
Нерданель подивилась на гостя з недовірою, але в її очах палахкотіли іскри безумної надії.
- Днів через сім, - лагідно сказав Ельронд, - у княгині Анайре відбудеться бал… Вас
запрошено… не тільки на бал – вас запрошено у змову. Не злякаєтесь?
- А ти як вважаєш? – спитала Нерданель, дивлячись йому просто в очі.
- О, цей погляд Майтімо, - вимовив гість, - звісно, що ні… Однак, я мушу вас покинути, бо ми розмовляли кілька годин, і вам потрібен відпочинок. Я залишаю вам арфу – тут
їй буде затишніше. Відваги, ненько… Ми здолаємо все – навіть прокляття.
Він пішов, а Нерданель взяла на коліна синову арфу, зроблену Феанаро для свого
талановитого дитяти, захищену замовляннями від тліну, поклала руки на струни і мовила
під їхній тихий подзвін:
- Естель… Сподіваюсь без надії.
Тиждень проминув в давно забутих, але таких приємних клопотах. Нерданель знову
прикликала до себе тих жон і дів, котрі складали колись супровід княгині Першого Дому, а також свою невістку Лехте – дружину п’ятого сина Куруфінве - молодшого і матір
Келебрімбора.
Коли Нерданель оголосила всім цим згорьованим вдовам та нареченим, що вони йдуть на
бал, жони і діви спершу впали в заціпеніння, потім в здивування, потім – у гнів, а потім
почали квапливо шити і приміряти нові сукні. Княгиня мала на своїх двірських пань та
панянок приблизно такий самий вплив,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атарінья», після закриття браузера.