Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Серед білих стін і столиків з квітами та рюшами, він виглядав, як величезний чорний павук у домику для ляльок.

 – Здаєшся? – не витримала я.

Він опустив меню, де без кінця блимали малюнки різних солодощів.

– Можу тобі підказати! Що ти любиш? Шоколад, горіхи, трюфелі? Чорний або молочний?

Себастіан підозріло глянув на мене, та все ж відповів:

– Я люблю щось з фруктами та горіхами.

Я замислилась.

– О, тоді тобі точно сподобається десерт Острів Лави.

Острів Лави розташований біля магічного, завжди теплого моря, яке ще й славилось цілющими силами, був відомий своїми екзотичними фруктами та горіхами. Солодкі зелені Пічі з м'якою серединою, жовті соковиті Куави!  Горіхи: солоні, солодкі, хрусткі й не дуже. Я там, на жаль, не була, та спробувати все це можна було й у нас.

– Що ж, добре, тоді візьму його.

Собі я замовила шоколадний торт і сік.

Поївши, ми вийшли на вулицю.

– Ну, як тобі, сподобалось? – поцікавилась.

– Так, було непогано.

– Непогано!? Та на тебе не догодиш!

Ми вже повернули до стоянки карет, коли я почула голос Еріка.

– Еллі! Еллі! Я такий радий тебе бачити!

Він підійшов ближче та посміхнувся мені.

– Доброго дня пане Сольє! – вклонився він.

– Доброго дня. – сухим тоном відповів Бастіан кивнувши головою.

Це було вкрай не ввічливо. Тож, я поспішила відвернути увагу Еріка.

– Як ти? Я не бачила тебе з самого свята!

– Так, на шахтах сталася страшна аварія. Мені довелося рятувати людей. І ще якийсь час слідкувати за відновленням захисних споруд.

Себастіан хмикнув і я кинула на нього розлючений погляд.

– Мені дуже шкода Марту, щодо Діани – я просто в розпачі! Вона ж бо, була такою талановитою ілюзіоністкою! Для мене це просто шок, що хтось з ними таке вчинив. Я радий, що ваш брат, – глянув на Бастіана – вас захищає.

Він взяв мене за руку і трохи стиснув.

– Так, дякую, Еріку, ми всі у шоку.

– Сподіваюсь, що вбивцю знайдуть і покарають.

– Я теж!

Я почала відчувати себе поганою актрисою у театрі. Себастіан мовчав та просто спостерігав за нами, наче ми розігрували якусь виставу, від цього мені стало ніяково.

– Що ж, не буду вас затримувати, – він схилився і поцілував мою руку – сподіваюсь, що ваш брат дозволить мені вас якось навідати? – він питально глянув на Бастіана.

– Взагалі-то, ми нікого не приймаємо з огляду на те, що злочинцем може виявитись будь-хто. – холодно відповів Себастіан.

А це вже неприхована образа! Та що з ним таке?!

– Що ж, розумію ваше занепокоєння, ви звісно праві. Тоді, може, Еллі, ти даси мені координати свого кристала, думаю, я не зможу щось їй заподіяти перебуваючи на відстані?

Себастіан лише знизив плечима, а я вбила свої координати до кристала Еріка. Ми попрощалися.

Вже сидячи в кареті, я не витримала:

– Яка муха тебе вкусила? Чого ти йому грубіянив?

– Не розумію про що ти. – відказав не відриваючи очей від пейзажу за вікном карети.

– Ти це навмисно? Бо я йому справді подобаюсь і можу вийти за нього заміж?

– Справді можеш? – подивився мені в очі.

– Так, уяви собі, можу! І можливо, вийду, якщо ти не будеш лізти!

– Що ж, дуже добре.

– Дуже добре, що? Ти не будеш лізти?

– Не буду. Це твоє діло, що робити зі своїм життям.

Як не дивно прозвучить, я відчула розчарування. Проте, чого, власне, я хотіла? Щоб Себастіан кинувся переді мною на коліна благаючи передумати? Так, хотіла б, підбурював внутрішній голос. Ще і як!

Щоб було, як в романі. Я виходжу заміж за іншого, та тут на церемонію вдирається Себастіан на крилатому Кригу! Краде мене з рук нареченого, я брикаюся, але серце солодко завмирає. Він цілує мене і все, завіса. Ми живемо довго і щасливо.

Сама не помітила як почала хихотіти. Це ж треба такого навигадувати! Ні, мені точно слід закінчувати читати романи.

Себастіан здивовано глянув на мене, однак, нічого не сказав. Передавши мене до рук дядька Роберта, він щез у порталі.

А ще через два дні пропала Флора.

Було п'ять годин ранку, коли з кристала пролунав переляканий голос Марти.

– Еллі, ти мене чуєш? Гей?!

Я розліпила повіки й глянула на екран. Марта сиділа в нічній сорочці, жмакаючи в руках носовичок.

– Що сталося? – спитала я, підводячись.

– Флора пропала! – заридала вона.

– Почекай, звідки ти знаєш?

– Я знаю, тому що мені повідомила її бабуся. Флора сиділа у саду, з охоронцями, а коли бабуся вийшла, щоб спитати чи не хотіли б вони щось поїсти то побачила, що обидва маги непртомні, а Флори ніде нема.

Я закрила рот рукою, щоб не закричати.

– Вона впевнена?

– Так – схлипнула вона – там вже повний дім слідчих, її бабуся сказала, що приїхали й абсолютники.

– Можливо вони знайшли якісь сліди?

– Можливо, Еллі, мені так страшно, а що як її теж…. – вона заплакала дужче – що, як ми більше її не побачимо? А якщо мене заберуть наступною? Що ж це таке?!

– Марто, повір, мені теж страшно, та давай не будемо поки що думати тільки про погане, можливо Флору зможуть знайти!

– Не знаю… не знаю, мені просто страшно!

– Послухай, випий заспокійливий настій і трохи поспи, я теж так зроблю – може, вранці будуть якісь новини. Добре?

– Добре. – схлипнула Марта.

– Бережи себе!

– І ти, Еллі.

Вона відключилася.

Я підскочила з ліжка і накинула халат. Може, Себастіан вдома?

В кабінеті його не було. Тарабанила у двері кімнати, однак, ніхто не відкрив.

Тоді я спустилася униз і всілась на диван. Може, якщо він дома у Флори, то я перехоплю його, коли повернеться. Якщо, звичайно, його теж викликали.

Пів години, година, друга – очі закривались самі собою. Та ось, я почула тихий гул і побачила світ порталу, а слідом і самого Бастіана.