Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- А-а-а! – викрикнув здоровань, - це я через неї ледь не осліп на вступних іспитах, - й тикнув в мене пальцем.

- То ви вже знайомі? Тоді час замовити. Дівчата, ви яке вино будите? – продовжив Леорі, бо на невеличкий поміст вже принесли стілець. Це означає, що скоро почнеться виступ.

Дівчата обрали червоне вино, а хлопці ель. Прийнявши замовлення, я пішла за пляшками та глечиками. А тим часом на поміст вийшов бард, з не звичною зовнішністю. Вперше такого в цьому світі бачила. Темно-фіолетова шкіра, зі світлого волосся стирчать великі вуха та маленькі ріжки, а ще мав зріст, що не перевищував півтора метра. Назва цієї раси була Ті-тч. Коли прийду до дому потрібно буде замалювати, та записати дані про цю расу до власного довідника, який я почала нещодавно вести, щоб не заплутатися де хто.

24.04.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні знову була в кабінеті декана. Може варто собі особистий стілець там поставити, а то ті що є не дуже зручні?

На цей раз причиною стала скарга, що прийшла на ім’я ректора від магічної варти, начебто одна з учениць варить приворотне зілля, та за його допомоги виманює гроші в учнів та мешканців міста. І ця учениця була я. Декан Лавер звісно цьому не вірив, бо “була під постійним наглядом”, але профілактичну бесіду провів.

Та на цьому неприємності не закінчилися.

Повертаючись додому після роботи в “Ведмедику” почула крик про допомогу. Не розмірковуючи, чи може на мене очікувати там загроза, я кинулась в бік звідки лунали голоси.

На двох дівчат насувалися бандити які до цього намагалися зашкодити мені. Швидко зрозумівши, що до чого, я застосувала заклинання вибивання пилу, потужності якого вистачило, щоб збити з ніг злочинців.

- З вами все добре?

Тільки й встигла запитати я у дівчат, коли з’явилися знайомі мені вартові-перевертні. А ще з ними був не знайомий мені чоловік.

- Що тут відбувається? - - запитав незнайомець, явно найстарший за званням.

- На нас напали ці бандити, - сказала одна з дівчат.

- Ви впевнені в цьому? – зло запитав він. - Чи, може, з клієнтами у ціні не зійшлися?

- Що ви таке говорите?! – обурилась я.

- Правду. Схоже даремно ваш декан вас захищає. Треба йому уважніше слідкувати за своїми ученицями.

Я аж ледь не вдавилась, від цих слів. У цього чоловіка явно великі проблеми з жінками, якщо він ображає всіх підряд.

- Вибачте голова, але ця дівчина не з нами, - знов заговорила одна з потерпілих. – Вона прийшла нам на поміч так як і ви.

- Звісно. Всі вільні. Поки вільні, - та якось не приязно окинув мене поглядом. Аж моторошно стало й захотілося звернути йому шию.

- А що з цими робити? – запитав блондин, вказуючи на нападників, які ледь підвилися на ноги.

- Також хай йдуть додому. Їх провини не бачу, - та пішов геть.

Злодюжки вставши на ноги, також пошкандибали з міста пригоди, не чикаючи доки на них знов якесь заклинання відпрацюють.

- Вибачте, - звернулися дівчата до мене. - Це через нас, вас помилково прийняли за повію.

Я уважно розгледіла дівчат. Освітлення, звичайно було замало, але його вистачило, щоб помітити яскравий макіяж та відкриті сукні під плащами. І ще від них пахло важкими, дешевими парфумами.

- Нічого. Гірше ви точно не зробили.

Дівчата також пішли, їх викликались супроводити перевертні. Залишились лише я та блондин, незадоволене сопіння якого було, мабуть, чутно навіть в порту. Здається, мені знову хочуть прочитати нотації.

- З мого боку це було не розумно, я знаю, - одразу перейшла в наступ.

Перевертень тяжко зітхнув.

- Я проводжу вас, - навіть не поцікавившись, чи це мені потрібно, ствердив хлопець. - Ми минулого разу не встигли познайомитись. Мене звати Нолан Сент Луй.

- Ятаар Ольше, - сперечатися не стала. Хоче проводжати, хай проводжає. Хто я така, щоб йому це боронити?

- Ви вибачте за слова голови. Руперт Суфо завжди різкий з усіма жінками, без винятку, не важливо, чи то дівчинка, чи то літня жінка.

- Як для голови варти, він має погану рису характеру. Це може зашкодити невинним людям.

- Будемо сподіватися, що ні.

Далі шли мовчки. Говорити нема було про що. Та коли вже були біля дверей, хлопець замість ввічливого “до побачення” запитав:

- Ви кожного вечора так пізно повертаєтесь?

- Так.

- А де працюєте?

- В “Ситому Ведмедику”.

- Будемо намагатися вас вчасно зустрічати та проводжати додому. До побачення.

- До побачення, - розгублено попрощалася, не знаючи як реагувати на такі заяви. Чи радіти, бо хтось за мене хвилюється, чи злитися, бо спостереження вже майже цілодобове.

26.04.157р.

Маг-Рівік

Несподіване побачення відбулося в дорогущій таверні "Золота Качка", куди мене привів Санрей, після роботи в “Кристалі”. Тут збиралася вся аристократи та багатії міста не тільки щоб смачно поїсти, а й обговорити важливі питання. Для цього у закладі були окремі кімнати, де ніхто не міг підслухати.

Взагалі я сюди не хотіла йти. Але всі мої відмовляння, що багато роботи, пішли нанівець, оскільки пан Прієр почув нашу розмову. Доброзичливий старий негайно відпустив мене з роботи раніше.

І от тепер я у цьому дорогому закладі відчувала себе жебрачкою. На мені було просте вовняне плаття, волосся заплетене в звичайну косу, прикраси відсутні. Я постійно ловила на собі не тільки не задоволенні погляди, а й хвилі обурення від тутешніх відвідувачів, особливо від жінок, від чого шматок в горла не ліз. Та Санрею здавалося байдуже, чи то як я одягнена, чи надмірна увага інших. Він з апетитом поглинав м'ясо, запиваючи його вином. Я ж ліниво колупала запечену в тесті рибу.

Втомивши перший голод чоловік почав розпитувати про навчання, я чесно хвалилася успіхами. Особливо в артефакториці, про перші спроби створити щось нове. Але Санрей швидко втомився слухати, та неввічливо перебивши мене, почав розповідати про свої пригоди в Вільних Землях. Я слухала мовчки, чекаючи закінчення цих катувань.

А коли подали десерт, то до закладу завітав, той кого бачити зовсім не хотіла. Руперт Суфо. Й як на біду він підійшов до нас.

- Я шукаю тебе по всьому місту. А ти тут розважаєшся в сумнівній компанії.

- Руперт, приятель. Давно