Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- І коли?

- Тридцять п’ятого кветовія. Буде гуляти все місто. Так що закінчуй свої справи й нумо гуляти. Буде весело, обіцяю.

- Це запрошення?

- Так.

- Ну добре. Якщо гулятиме все місто, трохи виділю часу.

- Домовились. Бувай.

- Бувай.

Хлопець пішов, а я збиралася повісити сережку на місце, коли повернулися Філл з Уллою. Мене накрило емоціями що сходили від цих двох. Закоханість, бажання та визнання що їм ніколи не бути разом. Аж мурахи по шкірі побігли від моторошності, того поспішила повісти артефакт на місце.

Жах.

В цьому світі кожна раса боролася за чистоту крові, того дуже рідко зустрічались змішані шлюби. А напівкровки частіше, були бастардами та вигнанцями серед родичів.

- Про що щебетали? – запитала Улла, вмощуючись на сусідньому стільці.

- Запрошував на якесь свято.

- На Еудірон. Свято цвітіння, – здогадалася дівчина.

- На що?

- Це свято квітів. Обов’язково на нього сходи. Якщо не хочеш з Леорі, то йдемо з нами.

- Як не глянь, від свята не відверчусь. Добре сходимо. А зараз може ви знайшли де ця трава використовується?

20.04.157р.

Маг-Рівік

Я мила посуд та думала що робити. Сьогодні до мене "підкотив" ще один цінувач моєї "вроди", на ім’я Асар, та також запросив на побачення. Пообіцявши виділити час на наступному тижні ми посміхаючись один одному розпрощалися. Цікавість, яку гидоту замислила Айша, зросла ще на декілька пунктів.

- Я бачу твої навички з кожним разом все краще й краще. Тарілки більше не б’єш, - сказала пані Тош застукавши мене за миттям посуду за допомогою магії. Жінка вже давно дізналася, що я не та кого вона хотіла найняти. Десь через тиждень заявилась дівчина, та почала зі сльозами на очах розповідати, що вона заблукала та не змогла знайти дорогу. Цілий тиждень! Пані Тош звісно їй не повірила. Потім трохи на мене побурчала, але нарікань за час, що я в них вже встигла пропрацювати, не отримувала, того мене залишили.

- Якщо робити більше нічого, то краще допоможи в залі. Сьогодні в нас співає бард, того великий наплив клієнтів.

- Так, - погодилась я.

Підхопивши пусту тацю, направилась до залу. Але зробивши декілька кроків, зупинилася, бо зрозуміла куди мене звали гуляти. Відступати було нікуди, а прикинутись хворою пізно.

Перед тим як увійти до залу захотілося перехреститися. Але стрималася. По перше, це навряд чи допоможе. По друге, може бути неправильно розцінено.

Лоеорі був не сам, а в великій компанії приятелів. Окрім нього зі знайомих мені тут був також Віткар, Фіона, Ванда та Олдрі. А також Айша зі своєю сварою. А ще був похмурий хлопець, якого я інколи бачила поряд з Леорі, та знала що вони разом навчаються. Це був третій король. Ну й звісно, ще трохи їх однокласників.

- Чого застигла, - відволік мене від думок голос Марік, доньки пані Тош, а по суміщенні, подавальниці. – Учні твої.

Мої, так мої.

- Доброго вечора, - привіталася я підійшовши до столика.

- Ята! Ти все ж вирішила до нас приєднатися, - зрадів моїй присутності Леорі.

- Не зовсім. Я тут працюю. Так чого панове бажають? – сама посміхалась, та водночас намагалася не дивитися у бік Айши.

- Така важлива по школі ходить. А виявляється працює прислугою, - голосним шепотом сказала Інга, одна з подруг Каштанки.

Дівчата засміялися не всі.

- А я й не знала, що чесна праця в нас вважається чимось огидним, - відповіла їй Фіона. – Рано чи пізно тобі доведеться проходити практику у лікарні. Й повір, перший час там будеш виконувати завдання типа: принеси, віднеси, прибери, відмий. А іноді це не лише ліки чи інструменти.

Ванда з Олдрі загадково посміхнулися, я також здогадалася, про що йшла мова.

- Простолюдинка була. Простолюдинкою й залишиться, - не знаймо до чого тявкнула Айша.

Всі, окрім її друзів, з осудом на неї поглянули.

- Айша, я іноді думаю, що голова, в тебе лише для прикраси. Може, хоча інколи будеш використовувати її за призначенням? – запитав хлопець з червоними очима, колір яких видно було навіть у напівтемряві. – Бо я з кожним твоїм вчинком, краще розумію твого батька. Взяти нову дружину, це розумно.

- Ми звідси йдемо, - підскочила дівчина, схоже її вжалили в болюче місце, - тут смердить напівкровками. Ніколи не думала Леорі, що ти зв’яжешся з таким непотребом.

- Це ти на мене натякаєш? – запитав Віткар. Я вже знала, що він був наполовину людиною, а наполовину вінором.

- Та ні. Скоріше на мене. Бо ти, не зважаючи на незаконне народження, поки вважаєшся єдиним спадкоємцем. А от родина моєї матері відреклась від неї ще до її народження. Бо не зважаючи на старовинний титул моєї бабки, я ж назавжди залишусь виродком брудної-байстрючки. Так Айша? Бо такі як я з Віктаром, є живим доказом того, що аристократи іноді люблять повалятися в багнюці.

Хлопець говорив все в повному спокою. З такою собі іронією. А обличчя Айши від його слів все більше й більше покривалося червоними плямами, доки повністю не стало схожим на томат.

- Ти мені краще скажи: чого взагалі спілкуєшся з такими як ми?

- Більше не буду. Мені й пів року вистачило.

Разом з нею пішли чотири її подружки, та два хлопці, Асар з Шион. Мої так й не відбувши кавалери.

Я ж стояла весь цей час мовчки й спостерігала зі сторони. Й телевізора не потрібно. Такі італійські пристрасті тут розгорнулися.

- Весело у вас. А я ще за інтернетом сумувала.

- Що таке інтернет? – запитала Олдрі, як сама цікава.

- Потім розповім, - схаменулась я, ледь зайвого не сказала. - Так що будите замовляти?

- Зараз зробимо, але для початку давай я тебе зі всіма познайомлю, - перебив Леорі. - Фіону, Ванду та нашу красуню Олдрі ти вже знаєш. З Віткаром також знайома. Далі в нас їдуть Рівіс, Імар, Шимір, Юдіан, Арбін та Калін. А також майбутній некромант, того мабуть, завжди такий похмурий, Соренто.

- Приємно познайомитись, - сказала я, а сама ретельно оглянула названого останнім червоноокого брюнета. Хотілося переконатися, чи він дійсно спокійно сприйняв образу від Айші, чи лише зовні шматок льоду. Але знімати сережку зараз було не зручно.