Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Після тієї, важкої для Роана бесіди, вони допивши каву, пішли гуляти. Мужчина молився про одне – тільки б не на пляж. Та Ален повела його якоюсь доріжкою просто за місто.

Не далеко від міста була гора. Ну як гора, скалистий пагорб. Нічого надзвичайного. Але краєвиди з нього відкривалися прекрасні. Роан був зворушений. Тут було надзвичайно гарно.

Він давно вже не був на природі. Тому це місце для нього здавалося просто казковим. Тут було тихо. І тільки пташки співали, перелітаючи з гілки на гілку. Ось воно – щастя. Вони йшли стежкою, наближаючись до руїн старого замку.

– А знаєш, що це за замок? – спитала Ален.

– Напевне залишки якогось чергового замку тамплієрів. Вони багато будували замків у свої кращі часи.

– Ахаха. – засміялася дівчина. – Не зовсім. Це старовинний замок одного графа. Приблизно шістнадцятого століття. Можливо і раніше. Тут ціла історія пов’язана з цим замком. Ще скажи, що ти ніколи її не чув!

– Можливо і ніколи. Розкажи будь-ласка.

– Ну то ось. Десь у той час жив один дуже багатий граф. У нього було двоє синів і дочка. Граф дуже любив свою дочку і тому зробив їй кімнату в найвищій вежі замку. Аби звідти можна було завжди дивитися на море.

Але дівчинка виросла. І в неї з’явився друг. Цим другом був хлопчина з сусіднього селища. Граф був дуже злим на свою дочку за таке і навіть почав шукати їй підходящу партію. Але та відмовлялася від усього. Вона сказала, що буде лише з цим хлопцем.

Ось, одного разу, в ночі, коли всі спали вона зв’язала всі простирадла докупи, зробивши таким чином мотузку і почала спускатися зі своєї спальні на вежі. Та один вузол був погано зав’язаний і він розв’язався. Дівчина впала великої висоти і розбилася.

– А як чув, що вона щасливо дісталася землі і дала драла разом зі своїм коханцем до Франції, де вони успішно побралися. Там вона народила йому дуже багато дітей. І жила вона дуже довго. Правда не знаю чи щасливо.

Ален усміхнулася. Роан зовсім інакше інтерпретував історію. Його кінець хоча і цинічний але більш приємніший чим її.

– Але ж вона донька графа. Тож історія повинна закінчуватися плачевно. Це ж місце закоханих!

– А що, історія про закоханих має обов’язково закінчитися смертю обох? – спитав Роан. – Але ж можна жити!