Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Пригоди в оргазмотроні 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди в оргазмотроні" автора Крістофер Тернер. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 221
Перейти на сторінку:
допоки той чи та не почне дивитися на ситуацію об’єктивно й не почне сприймати її як болісний симптом; відтак, ця риса характеру починає сприйматися як чужорідне тіло, якого пацієнт воліє позбутися»{140}.

Райх вважав, що будь-який матеріал, який видає пацієнт, піддається інтерпретації; на думку Райха, навіть їхнє мовчання свідчило про мутуючий фасад емоційного опору, і був винятково уважним до таких дивакуватих явищ. Колись Райх відтворював для своїх студентів різні невербальні вказівники, гримаси та положення тіла, якими пацієнти-невротики виявляли наявність у них емоційного бар’єру: «Те, як пацієнт говорить, як вітається чи дивиться на аналітика, те, як він бреше, чи навіть те, як лежить на кушетці, зміни в інтонації, рівень загальноприйнятої ввічливості»{141}. Отже, він створив теоретичний кістяк для Фрейдового поняття церебрального опору.

Один із Райхових пацієнтів, Ола Ракнес, хвалив беззаперечний талант Райха-лікаря:


«Як терапевт, він був природно й цілком сконцентрованим над пацієнтом. Гострота, з якою той помічав найменший порух, найнезначнішу модуляцію голосу, мінливу тінь зміни у виразі обличчя, не мала собі рівних, принаймні, судячи з того, що бачив я. Це все доповнювалося неймовірною терплячістю, чи то радше чіпкістю, розтовкмачити пацієнтові, що саме він відкрив у ньому, і зробити так, аби пацієнт відчув та виразив те, до чого аналітику достукатися не вдалося. День за днем, тиждень за тижнем він звертатиме увагу пацієнта на його ставлення до ситуації, тиск, під яким він жив, чи то ж на вираз його обличчя, допоки пацієнт не зможе відчути й усвідомити, що все це в собі несе»{142}.


Американський психіатр Сперджен О. Інґліш сім днів на тиждень приходив до Райха на терапію до його квартири на четвертому поверсі будівлі поблизу університетської клінічної поліклініки «Альґемайне Кранкегаус»: «Саме тоді, пригадується, доктор Райх утилізував свою цікавість до невербальних виявів рис характеру, — розказує Інґліш. — Наприклад, він часто наголошував на монотонності мого голосу, що була притаманною моїм потокам свідомості. Також він звертатиме мою увагу на те, як я розміщувався на кушетці, і я чітко пам’ятаю, що він сварився зі мною через те, що, коли я приходив і йшов від нього, я не намагався потиснути йому руку, як зазвичай і було заведено в Австрії та Німеччині»{143}.

Інґлішу Райх видавався «неговірким», «холодним та непривітним», і Райх заохочував його до критики вголос; під час їхніх сеансів Інґліш скаржився, що Райх курив, мов той димар, й почасти переривав аналіз, аби поговорити по телефону, й підозрював, що Райх наполягав на такому щільному графіку лікування лиш тому, що дуже швидко хотів позбавити пацієнта його доларів. Попри їхні часті суперечки, Інґлішу, зрештою, почала подобатися його терапія, й він дійшов висновку, що Райх був «серйозним… але й пожартувати не забував». У своєму есе про Райха Інґліш писав (монотонність його мовлення була відчутною навіть у письмовій версії його висловлювань): «Я завжди відчував величезну вдячність за те, що, так чи інакше, потрапив до аналітика, що був мозковитим, старанним, скрупульозним професіоналом, який майже неухильно йде шляхом встановлення та продовження з пацієнтом необхідного йому чи їй конфлікту, борючись із вишукано захованим чи відкритим опором».

Райх вважав, що допоки пацієнта не спровокуєш виказати свій затаєний гнів до аналітика, прорватися крізь його опір буде неможливо; не буде справжнього позитивного трансферу, й процес аналізу, безсумнівно, зійде нанівець. В основі нової терапевтичної схеми Райха лежав гуманітарний оптимізм, який важко було одразу розгледіти в його агресивній методі практикування. Зодягнена, мов та капуста, Райхова модель людської психіки твердить, що людина народжується доброю, із люблячим та пристойним ядром «природної соціальності та сексуальності, спонтанного задоволення від роботи, здатністю кохати» (Ід). Все ж це все покрито шаром озлобленості та ворожнечі, осадом усього нашого відчаю та розчарувань (царина фрейдівського підсвідомого). Ми оберігаємо та відволікаємо себе від цих жахів за допомогою третього — останнього — шару «броні характеру», вважав він, «штучної маски самоконтролю, компульсивної, нещирої ввічливості та штучної соціальності, награної дружності» (еґо — буферна зона поміж «Ід» та зовнішнім світом, чи то супереґо). Фрейд вважав, що еґо було осередком не лише опору, але й здорового глузду та необхідного контролю інстинктів; Райх, навпаки, вважав, що інстинкти є добрими і залишалося лише пройти крізь опір, встановлений еґо. Лікуючи, він хотів прорватися до Едему, який, на його думку, розквітав глибоко всередині кожного з нас.

Як Райх пояснював, користуючись метафорами своїх фермерських часів: «Люди показують свої емоції за допомогою свого зовнішнього вигляду… Аби дістатися до ядра, в якому залягає природне, нормальне, здорове, доведеться пройти крізь середній шар. У ньому — жах і нестерпність. Страшна нестерпність. Ба більше, там ще й вбивця криється. Все те, що Фрейд намагався віднести до категорії належності до інстинкту смерті, перебуває там, у цьому середньому шарі. Він вважав, що то біологічне. Він помилявся. Це артефакт культури… Бик — шалений і нищівний, коли розгублений. Люди нічим не відрізняються. Себто перш ніж сягнути чогось вартісного — любові, життя, раціональності — доведеться пройти крізь пекло».

Як стверджує психоаналітик Мартін Ґротьян, який був знайомий із Райхом у 1920-х, Райхові колеги знали його як «розтрощувана характеру». «Я був відкритим, — писав Райх про свою техніку аналізу, — потім я стикнувся із цією стіною — і захотів знищити її». Райх сподівався висушити резервуар лібідо, який еґо вкрило кригою, аби пацієнт міг пізнати цілюще тепло тотального оргазму. Відтак, аналітик, як запевняв Райх, повинен бути «сексуально аформативним», відкритим до «пригнічених полігамних тенденцій та певних видів любовних ігор»{144}.

Зрозуміло, що пацієнтові не подобалося, коли йому безперестанку нагадували про його слабкість, й він

1 ... 36 37 38 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди в оргазмотроні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди в оргазмотроні"