Читати книгу - "Все буде добре"

– Добре, добре, я зрозумів, – примирливо відповів чоловік та спробував обійняти жінку.

Та вивернулась, однак зашпорталась і впала на ліжко. Засміялась, поправила пасмо й підморгнула Антону.

– Тобі що, особливого запрошення треба? – поманила пальцем.

Антон зігнувся і стрибнув на жінку, як хижак («як мішок з лайном» – сказав би дядько Петро). Ліжко не витримало важкої долі, скрипнуло та провалилось на підлогу.

– Я потім відремонтую, – запевнив Антон після секундної паузи.

Марія зареготала та поцілувала його. Тендітні руки обплели шию, і він відчув її розпашіле тіло. Провів рукою між лопатками – і Марія вигнулася дугою. Прикусив рожеву мочку вуха – і жінка застогнала від задоволення. Так, наче й не було цих років розлуки. Ось вона, його любов, тут і зараз. І ніщо не забере її цього разу. Ніщо.

– Ти вібруєш, – усміхнулась Марія.

– Тобі не подобається? – підморгнув Антон.

– Мене дивує, коли чоловіки починають вібрувати.

– На що тільки не підеш, щоб тебе здивувати, – і Антон запустив руку під бюстгальтер.

– Перестань. Може, це щось важливе, – відштовхнула його Марія, однак поступилася, коли він повторив спробу.

Її тіло було таким юним і таким дорослим водночас. Воно прогиналося під кожним доторком, звивалось під кожним подихом і аж вібрувало від задоволення. Хоча ні, вібрував телефон. Знову і знову.

– Бачу, мені прийдеться розібратись із незапланованими вібраціями, – Антон жартівливо покивав пальцем розпашілій Марії. – Нікуди не тікай.

Жінка підморгнула у відповідь. Антон знайшов серед мотлоху телефон і завмер, втупившись в екран. Відчуття невідворотності холодком пробігло по спині. Телефонувала Катерина.

– Привіт, – сказав він, закриваючи за собою двері в туалет.

– О, нарешті, – почулось у відповідь. – А я вже думала, помер де.

– Та яке. Лихе не згине, – ніяково усміхнувся Антон, хоча Катя не могла цього бачити. Вона багато чого не могла бачити.

– То що, тебе чекати додому?

Звичне питання, яке він чув тричі на тиждень, з десяток разів на місяць, із кілька сотень за життя, чи не вперше отримало новий сенс.

– Я не повернуся до тебе… – промовив Антон пересохлими губами й оперся на раковину.

Його життя терміново потребувало опори.

– Що?

– Я кажу, що не повернусь до тебе… поки не завершу роботу. Вікторові Євгеновичу необхідний посередник у переговорах. У нас з’явився проблемний клієнт, якого й відшити не виходить, і працювати з яким – собі дорожче.

Брехати було просто. Перемішуючи факти з вигадкою, Антон затягував Катю в набір непотрібної інформації, маскуючи те, що потрібно було сказати. Треба лише тягнути час, усміхатися (хоч вона й не бачить), перепитувати та перекладати провину. А потім попрощатись і покласти слухавку. І все закінчиться. Чи лише почнеться?

Вона мовчала. Антон відчував, як Катерина зважує слова, як намагається зрозуміти, що він бреше їй. Що трапилося з тим чесним Антоном, якого вона любила? Невже… невже вона знає про Марію? І тому телефонує, бо хоче переконатися, чи здалось їй раптом, а він… Та ні, не може такого бути! Минуло лише кілька годин. Катя розумна, але вона не могла б…

Телефон завібрував. Знову телефонувала Катерина.

– Слухаю?

– Знову привіт. Щось роз’єднало. Не зв’язок, а одне паскудство. Так коли ти будеш удома?

– Я… Буду на тижні. З’явилася додаткова робота, Віктор Євгенович не відпускає.

– Ну ти тоді попередь завчасно, а не як завжди. Щоб я встигла і коханця спровадити, і вечерю приготувати.

Вона засміялась із власного жарту, а йому перехопило подих. Звісно, якби в Катерини дійсно був коханець, було б простіше. Для всіх простіше. Але Антон знав: Катя любить лише його й патологічно не вміє брехати. Вони часто жартували на цю тему, так підтверджуючи власну вірність один одному, однак зараз… що робити зараз?

– Добре, наберу, як тільки зможу, – вичавив із себе Антон.

– Гаразд, тоді не відволікатиму. Люблю тебе.

– І я… – він закусив губу й натиснув клавішу відбою.

Стомлено сперся на ванну. У напівтемряві погляд виділив напис на футболці, що висіла поруч. God hates us all[22]. Ага.

Два дні потому вони сиділи в забігайлівці в центрі міста. Марія щось замовляла біля каси, а чоловік задумливо крутив у руках телефон. На екрані світилося «Катерина», але він усе ніяк не міг натиснути клавішу виклику. Ще вчора, ні, ще тоді, у туалеті Марії, важко дихаючи після виснажливої розмови, Антон вирішив для себе, що не буде брехати. Його дитяче кохання повернулось і розгорілося з новою силою, і з цим нічого не вдієш. Він любить Марію, Марія любить його, і Катя має це зрозуміти. Інакше не може й бути.

Його батько мав коханку в селі, і всі про це знали. Навіть мама про це знала, однак нічого не