Читати книгу - ""Веста" не знає пощади, Микола Козакевич"

Коли через п’ятнадцять хвилин він повернувся, лікаря уже не було.

— Пане капітан! — вигукнув Юрек, влітаючи у квартиру. — Скандал! Телефон у цьому самому будинку…

— В цьому самому будинку? — пожвавішав Завірюха, схожий у білій пов’язці на бедуїна. Він узяв аркушик і свиснув: на ньому чорніли написані незграбним почерком Юрека В’юна слова: “21–15–15, вул. Новогродська, № … абонент — Надольський”.

— Так це ж тут, по сусідству, — вимовив Завірюха, пригадуючи наляканого сусіда, який приходив сюди на голос магнітофона.

— Напевне, вони почули шум крізь стіну, — висловив припущення Юрек, але капітан перебив його, махнувши рукою:

— Стривай, зараз усе перевіримо! — Вони знову пішли до кабінету Рема; Юрек здивовано дивився, як Завірюха підняв килим, що затуляв двері до квартири Надольських. Досить було кинути оком, щоб помітити: шнурочки із штампами міліції, якими були опечатані двері, розірвано. Капітан через хусточку взявся за ручку, натиснув її, і двері слухняно відчинилися. Почувся тихенький шум. Так, це був той самий звук, який стривожив капітана за секунду до удару. Вони мовчки пройшли через дві кімнати Надольських; у квартирі не було нікого. Меблі стояли в чохлах, на столі сірів товстий шар пилюки. Підійшовши до дверей, які до війни були парадним входом до квартири Августа Рема, капітан і Юрек побачили багато листів і газет — їх вкидав листоноша через щілину в дверях. Тут валялася кореспонденція двотижневої давності. Завірюха присів навпочіпки і, не торкаючись газет і листів, уважно оглянув їх. Біля одного він затримався довше, потім звернувся до шофера:

— Юрек, що ти бачиш на цьому конверті? Ось на цьому великому, білому.

— Нічого не бачу, пане начальник. Ніби трохи забруднений…

Завірюха випростався.

— Це не бруд, а явний слід. Жінка у туфлях на високому каблуку. Оцього сліду і відбитків пальців на телефонній трубці досить, щоб встановити особу моєї незнайомої опікунки, коли ми знатимемо підозрілих… — Капітан повільно підійшов до вхідних дверей, обережно, щоб не стерти можливих відбитків пальців, узявся за ручку, і ці двері так само легко відчинилися. — Ну, що ти на це скажеш? — запитав Завірюха шофера, але Юрек тільки руками розвів:

— Нічого не розумію, пане начальник.

— Усе це треба з’ясувати, — міркував Завірюха, оглядаючи трубку телефонного апарата, на якому видно було номер 21–15–15. —Поки що ми знаємо тільки те, що бандити ввійшли цими дверима.

— А звідки ви знаєте, що бандитів було кілька, а не один?

— Мав бути той, хто мене вдарив, і жінка, яка викликала швидку медичну допомогу, отже, щонайменше дві особи. Ти ж, певне, не думаєш, що злочинець, ударивши когось важким предметом, міг потім викликати лікаря до своєї жертви? То все відбувалося дуже швидко. Хвилиночку, котра година?

Глянувши на свій годинник, Завірюха побачив, що в ньому розбито скло, і годинник взагалі не йде. Стрілки зупинилися на одинадцятій годині сорок сім хвилин. Напевне, капітан, падаючи, ударив ним об письмовий стіл або підлогу.

— О котрій годині ти виїхав з міліції? — запитав.

— О дванадцятій. По радіо саме передавали сигнал. Завірюха похитав забинтованою головою:

— Бачиш, як воно буває в нашій роботі! Якби ти виїхав на п’ятнадцять хвилин раніше, то в мене тепер певно, голова була б ціла…

Шофер несподівано вибухнув жахливими прокльонами і погрозами. Капітан здивовано глянув на нього.

— Я міг приїхати на п’ятнадцять хвилин раніше, — аж тремтів од люті Юрек, — але ваша секретарка морочила мені голову… — І він розповів капітанові про непорозуміння з друкаркою. Завірюха знизав плечима:

— Ну, нічого не зробиш, сталося — назад не повернеш. А ти теж винен. Навіщо дратуєш жінку? Зрештою, хто знає, що краще. Якби не було нападу — не було б нових слідів, — промовив капітан, розглядаючи кімнату. — Тепер нам відомо, що у квартирі Ремів чогось шукали, що є людина, яка знала про підготовку нападу, але не хотіла мені нічого поганого. Все це нові важливі сліди.

Завірюха послав Юрека до двірника довідатися, коли той востаннє бачив Надольського, а сам викликав по телефону криміналістів, щоб зібрати сліди, які могли залишитися після вторгнення бандитів до помешкання Рема.

“І таку справу інспектор Решкевич хоче засушити, — сердито думав капітан, — або “угробити”, передавши її до господарського відділу. Адже вона не тільки не закінчена, а навіть не розкрита. Хто може знати, що станеться найближчим часом! Одне діло, коли дивишся на справу з-за письмового стола Головного управління, і зовсім інше, коли відчуваєш її в голові, розбитій рукою злочинця, — Завірюха обережно торкнувся пов’язки. — Ні, він не дозволить поховати цю справу і не віддасть її, хоча б йому довелося дістатись до самого міністра!”

У кабінеті капітан звернув увагу на те, що його портфель лежить на підлозі. А до нападу Завірюха добре пам’ятав, цей портфель був на письмовому столі. Капітан підняв його і заглянув усередину. Порожньо. Завірюха занепокоївся — адже в портфелі були всі договори, які нелегально уклав Рем з фірмою “Йоганн Ліпперт і К°” у Відні. Почав шукати документи на письмовому столі, але й там їх не знайшов. З жахом встановив, що всі аркуші, на яких він так старанно робив відбитки штампів Бюро імпорту точних приладів, теж зникли. А ще гірше, що не було й самих штампів.

Капітан важко сів у крісло. Отже, загинули всі докази злочинної діяльності Августа Рема. Його позбавили можливості порівняти штампи, які були на нелегальних договорах. Противник завдав удару влучного і дуже болючого… “Невже вони знали, що я тут? Чи йшли забрати штампи, розраховуючи випередити мене? А може, заздалегідь запланували викрадення договорів і тепер тільки скористалися з слушної нагоди? Цікаво, невже з квартири не пропало більше нічого, крім того, що бандити хотіли знищити чи замаскувати?” Під впливом цієї думки Завірюха підвівся і знову почав шукати. Відповідь прийшла швидко: зазирнувши в сейф, капітан побачив у нижній частині його відкритий тайник, якого не помітив під час першого огляду. Квадратна шухляда, схожа на невеликий