Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Випадкова наречена, Поліна Креп 📚 - Українською

Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

2 033
0
29.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Випадкова наречена" автора Поліна Креп. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 97
Перейти на сторінку:
Глава 20

Теодор

 

Розмова із постачальником затягується.

Жан-Марі не отримав оплати за наступний урожай лаванди. Але це неможливо. Ми співпрацюємо з ним багато років. Дядько сам об'їздив весь Прованс і склав домовленості ще з його батьком. З'ясовую, куди пішли гроші.

Наш новий постачальник – невідома фірма-посередник. Сировина також з півдня Франції, але виробник інший. Підпис – Нік! Та щоб його!

Чортихаючись, повертаюсь у коридор. Олі немає. Вона ще у завуча?

З кабінету виходить жінка середнього віку, зачиняє двері.

– Доброго дня, Ви знаєте Ольгу Савчук?

Жіночка з фіолетовими губами усміхається і киває:

– Ольга Петрівна чудовий педагог. Молода, але діти її люблять і слухаються. Ви хочете до її класу?

– Боронь Боже! Мені й без цього вистачає повчань, – не стримуюсь від зауваження. – Ми разом приїхали, вона давно від Вас вийшла?

– Щойно, хвилини дві тому.

– Зрозуміло. Певно розминулися. Я їй подзвоню.

Завучка ще раз киває і йде, цокаючи підборами.

Набираю Олю – не відповідає. Відкриваю геолокацію. От чорт! Вона залишила сумку у машині.

Перед очима виринає браслет із ключем від осередку, який я сам повісив на її руку. Ідіот! Але з будівлі вона не виходила – я був у фойє весь час. Пожежні виходи?

Оглядаю довгий коридор, підлітаю до схеми.

Так, один поряд, ще два в іншому крилі будівлі.

Біжу до ближнього. Штурхаю плечем – закрито.

За спиною чую чоловічий голос. Мені здається, чи він щойно промович «Оля»?

Смикаю ручку кабінету – замкнено.

У щілину між стулками помічаю рух.

Вони обіймаються?

Ні, це зовсім не обійми! От же мерзота! А потім мене засліплює спалах люті.

Зношу двері з ноги. Підлітаю та мовчки і швидко наношу удари.

Під коліно, сонячне сплетіння, горло.

Недолуге тіло хрипить і завалюється. Ет! Треба було розтягнути йому насолоду.

- Олю?

Вона кашляє і судомно смикає сукню, бліда як крейда. Накидаю на її плечі піджак і підхоплюю на руки. Дівчина здригається та схлипує, тонку тканину моєї сорочки просочує волога.

- Все-все, кошенятко, буде… я поруч, все добре, – виношу її на повітря, опускаю на лавку у шкільному дворі. Оля не розтискає рук, міцно обіймає мою шию.

Гаразд. Знову піднімаю невагоме тільце та йду до машини. Всаджую на сидіння, простягаю пляшку з водою. Оля відпускає одну руку, потім другу. Зачиняю двері.

– Тео?

– Я тут! Я поруч, – обходжу машину і сідаю на водійське, блокую двері.

Дівчина вдячно киває. Допомагаю їй відкрити воду, підтримую пляшку. Руки та губи у неї трясуться.

Ні, так не піде…

– Олю, вдихни глибоко-глибоко, – слухається. – Затримай подих, на скільки зможеш, рахуй секунди, – спостерігаю, як її обличчя розслаблюється, плечі опускаються, рухи очей уповільнюються. – Розумниця. Видихай, і знову затримка. Ти в безпеці. Я поруч.

Бачу, як паніка відпускає її потроху.

– Тобі щось болить?

Хитає головою, щільніше загортається в мій піджак, відвертається.

- Олю, ти чого? Послухай, ти ні в чому не винна. Тобі нічого соромиться, чуєш?

– Він… Що з ним?

– Отямиться. Але я виправлю це… із величезним задоволенням! - відчуваю, як адреналін досі вирує в моєму тілі.

– Ні! – хапає мене за руку. Великі блакитні очі дивляться благально. – Давай просто поїдемо, я хочу побачити брата.

Як на мене, нападник ще недостатньо перетворився на потерпілого. Але залишати дівчину одну зараз не наважуюсь. Стартую двигун.

– Теодоре?

– Так?

– Дякую, що ти все зрозумів правильно і врятував мене.

Її тихі слова б'ють мене під дих.

Я все бачив! І тому врятував її. Але почни я спостерігати цю сцену на пару хвилин пізніше, міг би зробити зовсім інші висновки.

– То дрібниці. І знаєш, давай я покажу тобі пару прийомів для самозахисту. Згодна?

– Так. Ті, що ти там...

– Оглушувальні удари? Відмінний вибір! Але взагалі-то вистачило б і одного.

Продовжую відволікати Олю розмовами, вона швидко приходить до тями. Я встиг. І ця наволоч не встигла сильно травмувати дівчину.

Її телефон оживає.

– Нарешті! Це Марина, – вмикає гучний зв'язок.

– Ольчику, привіт, ти дзвонила? – лунає дзвінкий голос.

– Так, Марін. Хочу заїхати до тебе, познайомити з Теодором. Я розповіла йому про анкету. Він просто хоче з тобою поговорити, – слабким голосом каже Оля.

- От халепа! Доведеться іншим разом, Оль. Бо я поїхала з міста.

– Що? Куди?

Оля притискає руку до грудей, дивиться на мене тривожними очима. Думає, що зараз накинуся на неї з черговими підозрами?

Ну і сволота ти, Теодоре. Морщусь від роздратування на себе. Я дійсно залякав це худеньке кошеня.

– Пам'ятаєш, Пашка про море говорив? То це він серйозно! Я просто очманіла! – белькоче жвава подруга. – Спочатку відгули випрошувала, потім купальник шукала. Коротше, забігалася і зовсім забула тебе попередити. Але як повернемося, ти обов'язково приводь його знайомитися! Я хоч і маю хлопця, на такого ласого денді не відмовлюсь подивитись. Як він там взагалі, Оль? Не чіпляється до тебе?

– Кхм ... Все добре, – Оля насуплюється і пересмикує плечима. Нагадування про чоловічу увагу її зараз напружує.

– Ех, Олько, я б на твоєму місці…

– Все, бувай. Паші вітання, – Оля скидає виклик і довго не піднімає очей. Покручує браслет із ключем. Тонкі пальчики знову тремтять.

Згадую вчорашній вечір, коли в приступі гніву я стискав тендітні плечі і струшував дівчину, наче ляльку. Ото я утнув! Вона ж від кожного клацання здригається, а я її в шпигунки записав. Параноїк!

– Теодоре? – мене шматує тремтіння у її голосі. Я не хочу бути неадекватом для неї, шизанутим та підозрілим тираном. Я хочу їй вірити. З глибоким видихом глушу усі внутрішні запобіжні сирени.

– Так, Олю, я все чув. Подруга на морі, а ти не знала про це, – дівчина перестає катувати браслет і здивовано моргає. – Я теж планую подорож. Потрібно перевірити кілька полів у Провансі. І на море можемо заскочити. Складеш мені компанію?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 36 37 38 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випадкова наречена, Поліна Креп», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Випадкова наречена, Поліна Креп"