Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Грона гніву 📚 - Українською

Читати книгу - "Грона гніву"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грона гніву" автора Джон Ернст Стейнбек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 156
Перейти на сторінку:
пішов на кухню в супроводі проповідника.

— Боже ти мій,— промовив Том,— свинина чудовезна! А як м’ясо пахне! Аж чути, як тріщить.

Мати складала шматки м’яса до барила, густо посипала сіллю згори та між скибами, проминаючи кожен ряд руками. Вона поглянула на Тома й злегка йому всміхнулася, але очі в нені були стурбовані й утомлені.

— Буде непогано мати свинячі кістки на сніданок,— сказала вона.

Проповідник підійшов до неї.

— Дай я посолю,— сказав він.— Я можу це зробити. Ти й так заклопотана.

Вона припинила роботу й недовірливо подивилася на нього, ніби проповідник запропонував щось дивне. Руки в неї вкрилися шкорупою солі й порожевіли від свіжого м’ясного соку.

— Це жіноча робота,— нарешті промовила вона.

— Це робота для всіх,— заперечив проповідник.— Її забагато, аби ділити, чия чоловіча, а чия жіноча. У тебе є інші справи. Дай мені засолити м’ясо.

Ще мить вона дивилася на нього, а тоді вилила воду з відра в олов’яний таз і вимила руки. Проповідник брав шматки свинини й посипав їх сіллю, доки вона спостерігала за ним, а потім викладав м’ясо до барильця — точно як вона. Але тільки коли він виклав увесь ряд, акуратно присипав його сіллю і прим’яв, вона заспокоїлася. Неня витерла свої напухлі, роз’їдені сіллю руки.

Том спитав:

— Ма’, а яке начиння ми заберемо звідси?

Вона швидко оглянула кухню.

— Відро,— сказала вона.— Усе потрібне, з чого їсти: тарілки, чашки, ложки, ножі, виделки. Склади все в ящик і винеси. Велику пательню, рондель, чайник, кавник. Коли м’ясо вихолоне, візьми ґратки в духовці. Вони добрі для багаття. Я хтіла б узяти балію, але, думаю, не поміститься. Пратиму у відрі. Не тре’ брати дрібниць. Можна зготувати маленькі страви у великому казані, але не можна зготувати великі у маленькому гладущику. Візьми дечки для паляниць. Дечки одна в одну вкладаються.— Вона оглянула кухню.— Ти просто, Томе, захопи все це. А я інше візьму: слоїк з перцем, сіль, мускатний горіх на тертушці. Я візьму все це добро, але згодом.

Вона підхопила ліхтар і пішла до спальні: босі ноги ступали на долівку втомлено, але нечутно.

— Либонь, вона зморилася,— сказав проповідник.

— Жінки завше зморюються,— відповів Том.— Такі вже жінки, порода їхня така.

— Так, але вона справді зморена. Наче занедужала від утоми.

Мати щойно переступила поріг і почула ці слова. Її розслаблене обличчя напружилося, зморшки зникли, на лиці окреслилися тугі м’язи. Очі гостро спалахнули, а плечі випросталися. Вона оглянула голі стіни. Нічого не лишилось, окрім сміття. Матраців на підлозі вже не було. Письмові столи продали. На долівці валялися поламаний гребінь, пуделко від тальку і дещиця пилу. Мати поставила ліхтар на підлогу. Просунула руку за один з ящиків, які правили за стільці, й вийняла звідти картонну коробку — стару, брудну, розсохлу по кутах. Сіла і відкрила її. Там лежали листи, газетні вирізки, фотографії, пара сережок, золотий перстень, сплетений з волосся ланцюжок для годинника з золотим кантом. Вона злегка доторкнулася до листів і розгладила пальцями вирізку з газети, де було надруковано про судовий процес над Томом і вирок. Довго вона тримала коробку, дивилася понад нею, а пальці перебирали листи й знову їх складали. Вона прикусила нижню губу, міркуючи, згадуючи. І нарешті зважилася. Вибрала перстень, годинник, сережки, порилася на дні й витягла звідти золоті зашпінки. Вийняла листа з конверта і поклала дрібнички туди. Потім ніжно й лагідно згорнула конверт і акуратно розгладила його пальцями. Вуста в неї трохи розтулилися. Потім вона встала, взяла ліхтар і повернулася на кухню. Підняла конфорку на плиті та обережно поклала коробку на вугілля. Картон швидко зажеврів од жару. Полум’я лизнуло коробку. Неня зняла руку з конфорки, і мигцем вогонь загудів та поглинув коробку.

а темному подвір’ї, працюючи при світлі ліхтаря, батько й Ел навантажували машину. Інструменти поклали на саме дно, але так, щоб можна було дістати, якщо зламається. Поряд склали коробки з одягом, кухонне начиння в мішку, коробку з посудом і столовими приборами. Ззаду прив’язали велике відро. Вони намагалися покласти все на дно якомога рівніше, а проміжки між речами заповнили згорнутими ковдрами. Потім згори поклали рівно матраци. А наостанок увесь вантаж затягли брезентом, і Ел зробив отвори по боках, просунувши крізь них мотузки, і прив’язав до бокових дощок.

— Тепер, як задощить,— сказав він,— прикрутимо до вищої планки, і хай лізуть усередину. Там не змокріємо. Там сухо.

І батько поплескав у долоні:

— Оце файна мисль.

— Це ще не все,— озвавсь Ел.— При нагоді знайду деревину, зроблю її підпорою і напну брезент. І буде навіс ще й від сонця.

І батько погодився:

— Теж гарно придумав. А чом ти раніше так не зробив?

— Часу не було,— відповів Ел.

— Часу не було? Ну, ти, Еле, гасав по окрузі, як койот. Бозна-де два тижні пропадав.

— Та завше стільки справ під зав’язку, коли з дому їдеш,— відповів Ел. І тут з нього пиха трохи злетіла.— Тату,— запитав він.— Ви раді, що їдете, тату?

— Що? Ну... аякже. Так. Нам тут тяжко велося. А там буде краще, роботи досхочу, усе до клаптика гарнюще, і зелень скрізь, а хатки маленькі й білесенькі, й помаранчі ростуть.

— Там що, помаранчі всюди ростуть?

— Ну, всюди не всюди, але багато де.

У небі зайнялося сіре світання. Усю роботу виконали — свинину запхали до барилець, кошика з курми лишилося поставити нагору, та й по всьому. Мати відчинила духовку і дістала підсмажені кістки, хрусткі, де ще було багато рум’яного м’яса. Руті у напівдрімоті сповзла з ящика вниз і знову заснула. Але старші стояли біля дверей і, щулячись, гризли смачні свинячі кістки.

— Гадаю, нам пора будити бабцю й діда,— сказав Том.— Уже скоро день.

— Та не тре’,— сказала мати,— давайте в останню хвилину вже збудимо. Їм сон потрібен. Руті з Вінфілдом теж геть не виспалися.

— Та вони можуть спати досхочу по дорозі,— сказав батько.— Тут у машині дуже затишно і зручно.

Раптом пси підвелися з пилу й дослухались. А потім з відчайдушним гавкотом зникли в темряві.

— Якого дідька? — схопився батько.

За мить вони почули голос, що гамував собак, і ті перестали так люто гавкати. Потім почулися кроки, і хтось наблизився. Це був М’юлі Ґрейвз у низько насунутому капелюсі.

Він боязко

1 ... 36 37 38 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грона гніву», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грона гніву"