Читати книгу - "Дочка королеви, Наталі Блейк"

Моя душа розривається на шматки, і моє серце здається, що воно ледь б'ється в моїх грудях. Життя стало непередбачувано жорстоким, коли мої батьки потрапили до лікарні. Я відчуваю фізичний біль у кожному м'язі, як якесь невидиме волокно тягнеться від мого серця і стискає його, ніби з залізним обручем. Мене розриває від теплих приємних спогадів, вони були найкраще що сталося зі мною в цьому житті, вони добрі та чуйні люди.І як же мені бракує їхнього тепла і розмов, коли вони були зі мною, коли світ здавався безпечним місцем. Тепер кожен день - це бійка зі страхом і невпевненістю. І хоча я намагаюся залишати сильною для них, всередині мене бурхає буря емоцій, я намагаюся триматися, тримати фасад з посмішкою, поки прокручую в голові слова лікаря та Сари. Моє кохання до них ще більше збільшилося в цей час. Я відчуваю, що без них я втрачаю свою опору, і це страшно. Насамперед я бажаю, щоб вони видужали та повернулися до мене, але, разом з тим, я не можу утримати свої сльози, коли думаю про те, як вони страждають, і я не можу нічим їм допомогти.

Я молилася всім богам яке знало людство аби вони розплющили очі та ми могли ще провести хоч трохи час разом.Я була на нервах, кожне повідомлення кожен дзвінок, мене будив. Досі відчуття провини не відступала, я задихалася кожного разу, як прокручувала події того дня, як проігнорувала дзвінки через свою пихатість. Я найгірша дочка, бо в той момент коли вони потребували мене, я була далеко. Я не приїхала одразу, навіть зараз коли я думаю що вони прокинуться і побачать що мене немає, вони розчаруються, я їх кинула в той момент коли була потрібна їм. 

Як би можна було продати свою душу, за те, щоб вони прокинулися зараз здоровими, я б це зробила не вагаючись. Я б віддала себе в полон будь-якому демону, який би зробив так щоб аварії ніколи не було.Пекучі та важкі сльози залишали сліди на щоці, і я витерла їх, щоб Дерек не помітив. 

Я була настільки поглинена думками, що не звертала увагу ні на що, я сиділа біля вікна і дивилася на зірки в холодному небі, які так швидко згасали, можливо що більшість з тих що ми могли спостерігати з планети Земля, вже давно згасли. Я теж хотіла що мої емоції згасли, щоб я не відчувала біль та провину. Але хіба це можливо? Вони дбали про мене все життя, після переїзду ми не так часто спілкувалися, але я не забула про них. Вони зробили мене тим ким я є. Я мала залишитися вдома з ними.

Я випила заспокійливі, вони не допомагали, вони тимчасово давали полегшення, але потім, емоції наче наздоганяли цей час і били з новою силою. Мені треба було розслабитися, та заплющити очі, хоч не на довго, бо далі я не знаю чи буду мати можливість поспати, чи зручно присісти, плюс там казали що потрібно буде здати кров. Головне протриматися, щоб лікарі взяли потрібні аналізи та кров. 

Дерек був постійно поряд і не ставив питання,  на які б мені було важко дати відповідь, він не ліз мені в душу, кажучи як було б варто зробити чи даючи не потрібні поради. Він просто слухав, тобто робив саме те що мені потрібно, допомагав якщо я просила та заспокоював мене. Мені було соромно, що ми тільки почали зближуватися, минуло не багато часу і він тепер разом зі мною їде в інший штат аби я могла побачитися з батьками. Я не могла достатньо зараз віддячити йому за те що він робив, за те що він знав як поводитися, за те що він бачив що я в розпачі та не кинув мене. Його не лякало що я розбита, навпаки завдяки турботі та допомозі з його боку я відчувала що ми близькі як ніколи. В його очах панувала ласка та турбота.

Після того як ми були на місці, Дерек забронював готель і просила чекати мене там, бо пояснити хто він буде досить важко та й не відомо як батьки б зреагували що після того, як вони прокинуться я вивалю цю новину несподівано. Я попрямувала одразу в лікарню, та підбігла до адміністраторки яка мене люб'язно направила до моєї сестри, в кімнату очікування. Там ходило багато лікарів ходило повз і змогла зупинити одну лікарку, та спитати чи я можу здати кров. Вона відвела мене взяла зразок і сказала що повідомить результат за пару годин. Я кивнула та подякувала.

Сара мостила на незручному кріслі намагаюсь заснути. Вона напевно не ходила ще додому з того часу, як батьки тут. Чому вона мені не подзвонила, не повідомила сама? Зараз це не важливо. Я її розбудила, легким рухом і вона нехтуючи розплющила одне око.

- Привіт. Ти приїхала.

- Привіт. Так.Як ти?

- Було б краще, як би я поспала трохи. Нас скоро має допитати поліція.

- З приводу?

- Аварія була навмисно влаштована і вони опитують всіх аби зрозуміти хто її замовив.

- Ти .. ти впевнена?

- Так, один з детективів мені так і сказав. тож найгірше попереду.

- А.. як ми можемо допомогти? Ти була на місці зіткнення?

- Ні, але там знайшли чиєсь ДНК, то ж мають нас спитати чи наші батьки мали ворогів і, чи не ми вчинили це.

Земля з під ногами наче вислизнула після того, що Сара сказала, я сіла поряд і очікувала чогось. Результатів чи я можу здати кров, щоб допомогти своїм батькам або поліцію, щоб зрозуміти що саме сталося. Сара відвернулася і заснула, я пропонувала їй піти до дому, але вона відмовилася.

Сара - жінка з надзвичайно виразним обличчям і привабливими фізичними рисами, але її внутрішня сутність різко контрастує з її зовнішнім виглядом. Вона є заздрісною і завжди намагається зіпсувати або підірвати успіхи інших, зокрема, особисто мої. Вона може використовувати свою привабливість для досягнення власних цілей та здобуття уваги оточення, навіть якщо це призводить до страждань інших.Сара також може бути егоїстичною та безжалісною, готовою жертвувати іншими задля своїх власних інтересів. Ось тому я не могла зрозуміти чому вона ще досі тут.

Вона дратувала мене і я це не приховувала, але ми тут не через якісь непорозуміння зібралися. Ми тут, тому що в нас спільний біль. окрім найскоршого одужання батьків мене нічого не хвилювало. Я написала смску Дерек, що я напевно тут на довго, тому що треба буде ще поговорити з поліцією.