Читати книгу - "Дочка королеви, Наталі Блейк"

Він відписав що все добре і буде мене чекати, але я просила що, якщо затримуюсь, щоб він лягав спати. Я посміхалася його відповідям і це єдине що мене вганяло ще глибше в депресію. Я побачила автомат з кавою і вирішила що мені потрібна подвійна порція цього чудового напою для того, щоб відчути себе трохи краще. Сидіння були неймовірно не зручними, хоч виглядали як пухнасті хмаринки. Я думала була Сару спитати чи вона щось хоче, але вона вже посапувала з відкритим ротом, то ж я не будила її.

 Поки я ковтала гарячий напій який опікав мій язик та горло сильніше з кожним ковтком, то я почала гуглити діагноз про який казала лікар, і що може бути далі, я не хотіла знати негативний варіант, мені потрібно було трохи надії на те що вони швидко отямляться. Або не швидко, але з часом зможуть відновитися і повернутися до нормально життя.

"Ти в лікарні? Як в тебе справи?" Кріс явно не видалив мій номер, і як я вчора зрозуміла, він не збирається цього робити.

"Не пиши мені. Все добре"

"Дерек з тобою?"

"Ні, а чому ти питаєш?,"

"Я б тебе не залишив саму"

Мене почало сильно вибішувати від того що він робить.

"Я не сама, і мені потрібно збирати всю увагу на собі. Ще раз, не пиши мені. бувай"

Кріс поки що не відписав нічого, але мене покликала лікарка я брала аналізи. 

- То скільки потрібно здати крові та коли я можу це зробити?

- Міс Ньюмен, в мене є для вас новини, але не такі як ви думаєте.

- Добре я можу побачити маму чи тата? Хтось прийшов до тями?

- Ні, це не про їх стан.

- Окей, тоді що?

- У вас така група крові, що не може бути що ви дитина Крістіни та Арчера Ньюмена.

- Це як? Може аналізи помилкові?

- Я так не думаю.

- І .. і я не можу.. їм взагалі ніяк допомогти?

- На жаль, ні. Ви не сумісні як донори.

Лікар мені пояснила основні правила генетики, і чому четверта група крові в мене не може бути при, тому що у батьків та сестри перша.Вона залишила мене і я побачила офіцера поліції. 

Коли мені здавалося що гірше не може бути то Диявол сміється мені в обличчя і робить так щоб я не могла отямитися. Я не знала що саме зараз відчуваю з приводу того, що сказала лікар. Чи варто мені здавати тест ДНК, чи це помилка? я мала дізнатися.

Офіцери підійшли до мене і до Сари, вона прокинулася і нас попросили проїхати у відділок. Ми їхали разом, на задньому сидінні мовчки. Мій телефон завібрував.

"З ким ти?"

" Це не твоя справа, я не буду тобі звітувати"

"Брат тобі дозволяє таке казати?"

" Ти правда думаєш що мені потрібен чийсь дозвіл? Йди до біса."

" Тільки з тобою під руку, солоденька"

" В мене немає на це часу я зайнята. В мене є серйозніші проблеми ніж ти. Прощавай"

Його настирність в мене не викликала емоцій, зараз я просто хотіла пережити допит та повернутися назад в лікарню. При вході ми поклали телефони в контейнер та пройшли метало детектор. нам видали бейджі та телефони назад. Нас з Сарою забрали в різні кімнати для допиту. 

Детектив яка була зі мною не навіювала мені страх чи неприязнь. Вона була охайна та організована. Мені це сподобилося, бо допит пройшов швидко та легко. В кінці вона попросила дозвіл на те, щоб в мене взяти зразок ДНК та порівняти з тим що було знайдено на місці злочину. Я погодилася, та попросила розказати деталі наскільки це можливо, бо я не до кінця не знаю куди вони їхали та що трапилося.

Детектив була спокійною та втомленою жінкою, яка бачила різні злочини та знала більше ніж хотілося б про злочинців. Вона показала фото аварії та показала що на задньому сидінні був зразок ДНК та біля місця зіткнення знайшли недопалок на якому теж було ідентичне ДНК.

- То це означає ..

- Так, він сидів на задньому сидінні та напевно їх залякував поки вони не врізалися в іншу автівку.

- А інший водій?.. він щось бачив..?

- Напевно, але він помер одразу. Є сумніви що до його "природної" смерті.

- Ви.. маєте на увазі що .. він помер не від...аварії?

- Так. Вона видихнула - і подивилася на мене зі співчуттям.

Мої очі бігали по фото в пошуках фантомного пояснення що сталося з ними та чому вони так вчинили що змусило їх або хто змусив їх опинитися там. Страх пробирав до кісток і я не знала що сказати детективу, аби допомогти.

Вона забрала файл справи з фото і повільно поставила на стіл стакан води. Сльози лилися одна за одною, я просто втупилася в стіл.

- Випийте, як тільки в нас будуть новини я вам повідомлю.

- Дякую.., а моя сестра.. вона вже пішла?

- Зараз я дізнаюся і скажу вам, добре?

- Так звісно, дякую.

Я не рухалася, я взяла телефон в руки та написала Дереку що зараз приїду. Мені потрібно було виговоритися та зробити перерву від того, що я сьогодні дізналася. Або просто затрахати всі проблеми, я не вирішила, але він мені точно був потрібен.

- Ваша сестра чекає на адвоката, вона відмовилася відповідати на більшість запитань та не погодилася на тес ДНК.

Яка ж вона дурна, вона ж цим нічого не доведе і нічого не зробить. Я закотила очі.

- Це ж.. на довго?

- Думаю що так, їдьте відпочиньте. Ми ще з вами побачимося.

- Добре.

Я залишила там Сару саму і викликала таксі. Поки я чекала, на мене дуже уважно дивився чоловік який сидів у кріслі не далеко від рецепції чи інформаційного стенда. не знаю як це правильно назвати, я раніше не була у відділку. Він був приблизно пару років молодшим за мого тата. від його погляду в мене пройшлись мурашки по спині. Мені навіть здалося що він підвівся на ноги аби підійти до мене, але моє таксі було вже тут, то ж я швидко стрибнула у машину та поїхала в готель.

Стах найсильніша людська емоція, яка наче блокує всі інші, ти нічого не можеш відчувати, окрім того, як холод  та відчуття паралічу всього тіла яке немов проповзає під шкірою змушуючи робити все аби вижити та позбутися цього відчуття.Цей чоловік хоч і незнайомий мені, але викликав саме такі відчуття. Коли таксі рушило, я обернулася і побачила як він вийшов з відділку та курить сигарету спостерігаючи за мною. Це було неймовірно дивно і лякало мене настільки сильно, що я подзвонила і попросила зустріти Дерека мене біля входу в готель, він зрозумів що щось не так і погодився не питаючи що сталося.