Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

—    Нє, ще можна подавати фентезі…мурня на пересмаженій олії… - дивно, як  дивитися фентезі –  Таня завжди будь ласка, навіть нескінченного «Володаря перснів». Я вже тричі цей фільм починала дивитися й весь час засинала. А писати значить – мурня? Де логіка?

—    Переключайся на фентезі. Це модно. Ельфи, принцеси, перевертні, хтось когось лякає, хтось когось гризе. Вона така гарна, порядна й красива, що аж щелепи зводить, потрапила у тринадцяте століття. Принци у двадцять першому перевелися, почимчикувала у тринадцяте. Випадково. Кудись влізла, а там –портал. Бабах – і в романтичному Середньовіччі, - безвозмєздно, як казала Сова з мультика  про Вінні Пуха, дарувала Тані сюжет. Таким меценатством тільки великий Пушкін займався, Гоголю  все ідеї до творів підкидав. А ще я Тані Кутузовій. Таня швидко схопила записничок  і щось там надряпала.

—    Так її там на фіг спалять… у тринадцятому столітті. Таку милу і красиву. Відьмою обізвуть і без суда та слідства закатують до чортиків. А тут у мене вовкулаки. Три штуки! Один, найголовніший – Ярік – ласти склеїв, - далі гне свою політику Танька.

—    А чо Ярік? – спантеличено якось питаю, реально не підходяще для перевертня імечко. Модно ж Едвард, Джейкоб, Каспар, Карлайл, Еммет… А тут Ярік. Тиць-пердиць! 

—    Соколовському, блін, мщуся. Задрав, - опозиція Ярік – Танька триває давно, вся група на це дивиться, як на шоу «Хто зверху?». Усі думають, що вона його ненавидить усіма фібрами душі, а то у Тані так любов проявляється. Щоб Ярік не запідозрив, що вона у нього втюхалася по самі гланди, дістає до печінок, як може. А Таня може якісно.

—    Повір, він не зацінить. Коли це Ярік щось читав?- так, лінивий мажорчик.

—    Я йому аудіокнижку запишу. Ти скажи, як тобі сюжетик? – знайшла, блін, експерта. Я ні хорору, ні фентезі не читаю. Любовними романами обклалася і, як каже тато, сприймаю життя милою казочкою.

—    У тебе героїня загинула на самому початку. Що за прикол? – причепилася до сюжету. А що, просили прокоментувати, я й коментую. Хто Таньці правду скаже, як не я?

—    Чо це загинула? Зараз Лізка переродиться, стане альфа-зомбаком і таке почне витворять. У неї місія- заграбастать владу у Місяцелополісі, щоб банкіру нічорта не перепало. Вона у мене по ходу жлобиха із замашками рідкісної стерви. Та класний образ, я її відчуваю.

—    А любовна лінія де? – роблю розумний вигляд, начебто второпала, що у неї там у творі робиться, насправді, чорт ноги переламає й хвоста скрутить.

—    А я що, не сказала? Так у банкіра дах знесе від Лізки. Закохається по самі вуха, як тільки побачить її, а вона його просто зжере, - будує Танька по ходу діла сюжет свого хорору. – Сцену харчування Лізки банкіром зараз розпишу з пристрастю й експресією. Шикардос! Страшно?

Чесно? Смішно, але Таньці цього говорити не можна, бо вона така окрилена, мріє запхати за пасок саму Наумову Леську. Прапор їй у руки – і на барикади!  Ні, на конкурс хорору із смішним до коліків твором. Мо заохочувальний приз дадуть, а шо, «приз читацьких симпатій» ніхто не відміняв.

—    Пиши, Тань, Оскар – твій! Чи що там у нас дають в універі за перше місце? Хто в журі цього конкурсу? Як вирішувати будуть, хто переміг? – важливий момент, до речі.

—    На сайті розмістять, голосувати треба буде, хто більше голосів назбирає, - з острахом  каже, одні очі поверх пов’язки.

—    Знімай цю ганчірочку, не мучайся, - кажу Таньці.

—    Так заражу ж, - несміливо, маму Таня слухається.

—    Ото й класно буде,  з тобою похворію, в універ не піду, не поїду у вихідні до хрещеного, - Танька думала, що про неї дбаю, ні, переслідую виключно шкурний інтерес.

—    Е ні, він тоді сюди сам припреться. Не треба мені твого сердитого Ромео. Як заловив, то ледве не спопелив своїми дикими очима. Звинуватив у всіх гріхах людства, починаючи Євою і завершуючи розп’яттям Ісуса. Сама з ним милуйся, сердитий Роман Павлович мені тут ні до чого. І до нього на дачу я теж зась. Без мене. Я обіцяла, що він мене на горизонті бачити не буде, - блін, дядько Рома мені Таньку так залякав, що аж труситься. З Танькою цей номер важко проходить, зазвичай їй або фіолетово, або по фіг, або відморожується.

—    Так, ще мені цього, як його, псевдонім треба,- нервувалася Таня.

—    Нашо? У тебе ім’я не гірше псевдоніма. Тетяна Кутузова! Звучить!

—    Та не в звучанні справа. Як зганьблюсь, не сподобається моє оповідання, осміють, то як я в універі покажусь? А так ніхто нічого не знатиме. Життя триває…  От дивись, наприклад, як Тіна Кароль. Навпаки від Кароліна. Що у мене виходить навпаки?  Таня Кутузова – Авозутук Янат. Типу щось китайсько-японське,- сама розмірковує, навіщо прийшла у мене питати?

—    Хтось розумний допетрає прочитати навпаки – і спалишся зі своїм псевдонімом, - натякаю на можливий сценарій.

—    Хто? – здивовано так витріщається.

—    Хоча б Леська. А як тобі Анастейша  Глюк,- пропоную. – Глюк – це щастя з німецької.

—    Для страшного оповідання має й псевдонім бути страшний, ну,  загадковий хоч би, - не здаються наші танки.

—    Альфредка Хічкокова, - противно так хіхікаю.

—    Краще вже тоді Дура Дурнувата на всю голову.

З вибором псевдоніму провозилися десь з годину. Навіть в інтернеті знайшли генератор псевдонімів. Я наполягала на  Флорені Фіалковській. Гарно ж… Танька обізвалася Богинею Клавіатури. А що, скромненько так і зі смаком.

На хвилі потужного натхнення Танька настрочила свій шедевр і на ранок вручила мені. Я передала  для корекції Толіку Неліпову, він мені за твори ще зі школи винен на пів  життя вперед. Чекала, що буде мінімум лаятися, максимум – плюватися. А Толіку сподобалося.

—    Крутняк! Хто писав? Це ж те, що треба для молодняка. Тінейджери тащаться саме від такого  місива стилів і форм. Даси в журнал надрукувати?- так благально.