Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Чоловік часто звертає увагу на те, що ви набрали вагу:

«Мені не подобається, коли ти говориш про мою вагу. Будь ласка, припини».

Еріку було важко визначити, які межі прийнятного він хоче встановити. Розповідаючи про сімейні проблеми, він зрозумів, що йому потрібно встановити особисті кордони у стосунках не лише з батьком, а й з матір’ю та братом. Позаяк Ерік часто спілкувався з мамою, він вирішив почати з неї. Насамперед хлопець окреслив межу, яка дошкуляла йому найбільше: «Коли я розповідаю про свої проблеми з татом, я хочу, щоб ти вислухала мене, не захищаючи його».

Після розмови з мамою про цю межу Ерік почувався винним і хвилювався, що в майбутньому під час зустрічі з мамою йому буде ніяково. Утім, на нашому наступному сеансі психотерапії хлопець розповів, що його стосунки з матір’ю поліпшилися.

Крім того, він встановив нову межу прийнятного з братом: «Будь ласка, припини сваритися з татом на сімейних вечірках». Спершу брат не погоджувався з тим, що поводиться агресивно, але, зрештою, їм вдалося чудово поговорити про те, як пияцтво батька вплинуло на них обох.

Ерік знав, що йому потрібно більше часу, щоб розібратися, як поговорити з батьком. Для нього саме ця розмова була найскладнішою.

Умова № 3. Найважче — це упоратися з неприємними ­відчуттями, які виникають після встановлення особистих кордонів. Ці неприємні відчуття — найголовніша причина, з якої ми зволікаємо з окресленням меж прийнятного. Досить ­часто люди відчувають провину, страх, смуток, каяття чи незручність.

Мене часто запитують: «Як встановити особисті кордони, не відчуваючи провини?» Але особисті кордони без відчуття провини неможливі. Відчуття провини — частина цього процесу. Зазвичай люди почуваються винними через те, що думають, ніби чинять «погано». Так стається через ваше ставлення до того, чи можна казати людям, що саме вам потрібно або чого вам хочеться.

Від самісінького народження більшість з нас примушували почуватися винними через те, що в нас взагалі є якісь потреби та бажання. Деякі дорослі, виховуючи дітей, змушують їх ігнорувати власні кордони. Наприклад, батьки незумисне можуть примушувати дитину обійняти дорослих, яких та не хоче обіймати. Коли дитина відмовляється виконувати вимогу батьків, їй кажуть: «Ти погано поводишся» або «Так чинити негарно». Говорячи малюкам, що вони погані або ­нечемні, коли не виконують вимоги, дорослі вдаються до маніпуляції. Такими маленькими вчинками вони вчать дітей, що треба відчувати провину за спроби відстояти власні особисті кордони.

Наприклад, дорослий каже: «Обійми мене». «Я не хочу тебе обіймати», — відповідає дитина. Тоді дорослий каже: «Мені буде дуже сумно, якщо ти мене не обіймеш». Мета такого висловлення — викликати відчуття провини.

Деяким малюкам втовкмачують тезу «Дітей треба бачити, а не чути». Їх вчать, що неввічливо говорити, чого їм хочеться. І неввічливо мати здорові особисті кордони. У дорослому віці таким людям важко відмовитися від цієї застарілої на­станови, адже їм можуть сказати: «Створюєш проблеми не до діла» або «Яка ж ти важка людина».

Але найголовніше те, що казати про власні бажання — нормально. Заявляти про свої потреби — корисно. І ви можете заступитися за себе, не вдаючися до неввічливості.

Провина — це не перепона на шляху встановлення особистих кордонів. Це відчуття. І, як і всі відчуття, провина виникне — і вщухне. Намагайтеся не сприймати це відчуття провини як щось дуже кепське. Натомість прийміть його як частину складного процесу — лише один з елементів нового досвіду, а не весь досвід загалом.

То як упоратися з відчуттям провини, коли воно виникає? Дозвольте собі прожити це відчуття, але не зосереджуйтеся на ньому. Пильна увага до емоцій лише підтримує їх. Ви можете жити далі, почуваючись винним.

Чи відчували ви колись захват від чогось? Безумовно, так. Але ви не зупиняли своє життя через це, правда? Ви не пропускали роботу. Не залишалися в ліжку цілий день. Ви робили те, що й мали робити, водночас відчуваючи захват. Так само ви можете просто жити, відчуваючи провину.

Якщо ви почуваєтесь винними, пригадайте ці настанови:

• Мати особисті кордони — корисно для вас.

• В інших людей є особисті кордони, які ви поважаєте.

• Сформованість особистих кордонів — ознака здорових ­стосунків.

• Якщо особисті кордони руйнують стосунки, ці стосунки усе одно були приречені ось-ось увірватися.

Зрештою, якщо провина не дає вам спокою, попіклуйтеся про себе, як вам подобається, і використайте декілька технік заземлення8, наприклад, медитацію чи вправи з йоги.

Коли йдеться про страх, ми очікуємо найгіршого. Мої клієнти кажуть: «Ця людина поводитиметься якось дивно», «Мені буде ніяково» або «А раптом я більше ніколи цю людину не побачу, якщо спробую встановити межу прийнятного?» Звісно, ми не можемо знати достеменно, як саме хтось відреагує на нашу асертивність. Якщо хтось схильний впадати у лють або злитися, цілком зрозуміло, що ми уникатимемо встановлення особистих кордонів з такою людиною. Утім, дозволяючи страху утримувати нас від того, що нам потрібно зробити, ми перетворюємося на жертву.

Повідомляючи про свої очікування, ми хвилюємося,