Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Зухвала дівчина актора, Торі Шей 📚 - Українською

Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зухвала дівчина актора" автора Торі Шей. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 73
Перейти на сторінку:
16 глава

Уляна

Настрій:  Здається, все хороше колись закінчується.

Я сиділа в розбитій машині, чуючи тільки тишу навколо, якесь моторошне спокійне місце, де час зупинився. Переді мною лежав Андрій, його тіло нерухоме, його очі закриті, наче він спав. Моє серце стискалося від жаху, але я не могла відвести погляд від його обличчя. Раптом його голова почала повільно повертатися в мій бік, і моє серце ледь не вирвалося з грудей. Його очі різко відкрилися, і вони дивилися прямо на мене. Здавалося, що він глибоко дивиться мені в душу, його погляд був повний обвинувачення.

— Це ти мене вбила, — сказав він тихо, але його голос пролунав у моїй голові наче грім.

Я хотіла заперечити, але не могла знайти слів. Відчувала, як горло стискається, як у грудях підіймається страх. Цей страх був не лише від того, що він був мертвий, але й від того, що його слова були правдою.

— Я заберу тебе з собою, — продовжив він, і в його голосі було щось невблаганне, щось таке, що змусило мене зрозуміти: він не відпустить мене.

Я хотіла кричати, але не змогла. Я була паралізована страхом, не могла рухатися, не могла видати ні звуку. Його рука повільно підіймалася, тягнучись до мене, і я відчувала, як моє серце б'ється з такою силою, що здається, воно ось-ось розірветься.

І тут я прокинулася від різкого дзвінка. Серце шалено калатало, і я зрозуміла, що задихаюся. Але це був лише сон. Знову цей клятий сон... Гучний звук телефону різко вирвав мене з обіймів сну, і я інстинктивно схопилася за мобільний, який лежав на тумбочці. Але нічого не побачила без окулярів. На годиннику була третя тридцять ранку. Хто, в біса, дзвонить в таку пору? Серце билося прискорено, адже серед ночі дзвінок означав щось серйозне. Або… від когось, хто зовсім втратив голову.

— Тобі жити набридло, кретине? — пробурмотіла я в слухавку, навіть не перевіривши, хто це.

З іншого боку пролунала тиша, але лише на мить, яка здалася мені вічністю.

— Що ти сказала? — розгублено прозвучав знайомий голос, від якого я миттєво прокинулася остаточно. Ох, вгадала.

— Ти що, зовсім з глузду з’їхав? Дзвонити о третій ночі! — роздратовано прошипіла я, піднімаючись на лікті.

— У тебе є двадцять хвилин, щоб зібратися, — його голос звучав спокійно, але наполегливо, немов він зовсім не сумнівався, що я послухаюся його.

— Куди? Ти головою шибанувся чи що? Що ти верзеш? — я відчула, як злість починає розпалюватися всередині мене. Третя ночі! Це вже переходить всі межі.

— Одягайся, білочко. Я покажу тобі дещо, — в його голосі промайнула усмішка, яку я чітко уявила собі навіть крізь темряву. — Якщо ти не з'явишся, я прийду до тебе і підніму з ліжка власноруч. Хоча я не впевнений, що не захочу лягти поруч з тобою... Тому, тобі краще встати з нього самостійно.

— Ти не нормальний, — буркнула я, але вже трохи м’якше, ніж спочатку. — Що за дурощі?

— Не питай нічого, просто одягайся в щось комфортне та тепле. Це важливо, — його тон змінився, став серйознішим, навіть трохи загрозливим. Він явно не жартував.

Я подивилася на годинник, який світився зеленими цифрами на тумбочці, і зрозуміла, що зволікати більше немає сенсу.

— Добре, добре, я одягнуся. Але якщо це якийсь жарт, Даніяре, я тебе вб'ю, — пригрозила я, хоча в глибині душі відчувала щось схоже на хвилювання.

— Побачимося через двадцять хвилин, — коротко сказав він і поклав слухавку.

Я дивилася на телефон у своїй руці, намагаючись зрозуміти, що це все означає. Щось було не так. І чому я взагалі погодилася? Можливо, тому, що цей голос в його словах... він звучав так, ніби це справді було важливо.

Я зітхнула, встала з ліжка і почала шукати свій одяг. Одягнувши джинси, светр і кросівки, я швидко причесалася і вмилася, намагаючись не думати про те, куди він може мене повести. Не впевнена, що він зможе мене здивувати. Підняла волосся у швидкий хвіст і кинула на плечі куртку, хоча ще не знала, чи знадобиться вона.

Я вийшла з квартири, зачинивши за собою двері, і миттєво відчула холодний подих ночі, що обійняв мене з усіх боків. Повітря було настільки свіжим і прохолодним, що злегка підняло волосся на моїй шиї. Усі навколо спали, і місто здавалось безмежно тихим, наче все завмерло в очікуванні чогось важливого.

Коли я спустилася вниз, побачила чорний позашляховик Даніяра, що стояв під моїм під'їздом, а сам він спирався на дверцята машини. Його силует, освітлений лише відблиском вуличних ліхтарів, виглядав загадково і... чомусь неймовірно привабливо. Даніяр був одягнений у темно-сірий спортивний костюм, який підкреслював його статуру. Вільні штани плавно облягав стегна, не сковуючи рухів, а м'яка тканина худі додавала образу затишку. На верх худі він накинув чорну безрукавку-куртку, яка надавала його зовнішньому вигляду легкої брутальності. Широкі плечі Даніяра здавалися ще ширшими у цьому одязі, а розстебнута блискавка куртки відкривала краєм погляд на його шию та ключиці. Чорні кросівки доповнювали образ, додаючи до нього ще більше спортивного духу, але залишаючи відчуття сили і впевненості. 

— Ти знаєш, що люди в нормальний час сплять, так? — сказала я, наближаючись до нього.

Даніяра це не збентежило. Він, як завжди, лише усміхнувся своїм нахабним виглядом і відчинив для мене дверцята і, не встигнувши нічого сказати, я виявила себе всередині салону, потонула у м'якому шкіряному кріслі.

— Довірся мені. Обіцяю, що тобі це сподобається, — сказав він, його очі блищали в темряві, і я не змогла зрозуміти, що в них було більше: впевненості чи гри.

— У тебе є неймовірний талант витягати мене з дому у найдивніший час доби, — пробурмотіла я, зручніше вмощуючись і злегка похитуючи головою.

Даніяр не відповів, лише плавно рушив з місця, і ми виїхали на пусті нічні вулиці. Я помітила, що він обережно кинув погляд на мене, наче намагаючись упіймати якусь реакцію, але я лишень стискала пальці на колінах, намагаючись розібратися, що в біса відбувається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зухвала дівчина актора, Торі Шей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"