Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Світ-економіка — це не світова економіка, тому слід відчувати відмінність між створенням тісно інтегрованого економіко-політичного простору в Атлантиці й  загальнішою, хоч і менш чіткою тенденцією до примноження економічних, культурних і політичних зв’язків на світовому рівні, як і тенденцією до інтернаціоналізації історії. Поза сумнівом, вторгнення португальців та іспанців у азіатську торгівлю та їхні зусилля щодо поширення християнства мали важливі наслідки для цих двох держав Піренейського півострова, для Європи в цілому й, меншою мірою, для азіатських цивілізацій, з якими контактували Іспанія і Португалія. Однак це і близько не стоїть поряд із наслідками, що виникли після зустрічі Європи з Америкою. У XVI та й, правду кажучи, у XVII ст., Європа, Індія та Далекий Схід, хоч і зміцнювали відносини між собою, але не могли назватися цілісним економічним все­світом, органічною системою. Іншими словами, на економічний, соціальний та культурний розвиток у межах кожної з цих сфер не мали вирішального впливу відносини, які їх пов’язують.

Особливість

Сходу

Поширення Колумбового обміну

на весь світ

Проте це ще не означає, що навіть без істотного посилення вказані відносини не є важливими. Більше того, у середині XVI ст. іспанці розуміли, хоч і дещо по-іншому, що справжнім замислом Колумба було дістатися Сходу — Китаю і Японії, пливучи на Захід. У 1564—1565 р. Мігель Лопес де Легаспі і Андре де Урданета проторували шлях через серце Атлантичного океану між західним узбережжям Мексики і Східною Азією. До того моменту шляхів до Китаю і його багатств було лише два: португальський — з Індійського океану через Малаккську протоку та іспанський — через Мексику, Тихий океан та Філіппіни.

Через Манілу (осередок Іспанії на Філіппінах) іспанці всіляко намагалися втамувати «жагу до срібла» імперії Мін, обмінюючи американське срібло на такі китайські товари, як шовк і порцеляна. Але й названі на честь мексиканського порту «галеони Акапулько», які забезпечували торгівлю з Азією, також привезли туди окремі види рослин з Америки — солодку картоплю, кукурудзу, арахіс, що згодом стали дуже популярними на Сході, тим самим поширивши «Колумбів обмін» (або, у цьому випадку, «Магелланів») на весь світ.

Див. також: Домінування на морі, с. 57;

Завоювання Америки, с. 77;

Англія і Франція за межами Атлантики, с. 83;

Місіонерство, с. 94;

«Міжнародна республіка грошей», с. 240;

Мінералогія і металургія, с. 479

Еліза Нові Каварріа

Прогресивна інтеграція народів, що жили за Атлантичним океаном, до європейської культурної моделі відбувалася, зокрема, завдяки прозелітизму місіонерів. Проповіді, сповіді та навчання дітей основ віри: ті самі методи використовувалися й у Європі, як для того, аби привернути людей до протестантизму, так і для того, щоб посилити релігійне життя католиків.

Євангелізація заокеанських народів

Коли 3 серпня 1492 р. Христофор Колумб (1451?—1506) залишив порт Палос у Іспанії з метою досягти Індії, він ще не знав, що через 40 днів висадиться на березі острова неподалік континенту, який пізніше назвуть Америкою. До цієї подорожі та після неї були й інші численні географічні відкриття, але саме плавання Колумба спричинило справжній перелом в історії не лише Європи, а й цілого світу. Дослідження та завоювання європейцями Америки привело до багатьох непередбачуваних наслідків у політичній, а також соціально-економічній сфері, серед яких також була й прогресивна інтеграція Otro mundo (іншого світу) до культурної моделі європейців. Конкіста і подальша асиміляція аборигенів відбувалися швидко, разом із репресіями і переконаннями з боку як військового апарату конкістадорів, так і священників. Переконані у своєму верховенстві та наслідуванні істинної віри, європейці прибули на незвідані землі з жагою до повернення до християнства всіх, як це було за часів апостолів.

Місіонерство і Реформація

Новина про існування величезної кількості людей, котрі живуть у повному невігластві стосовно християнської віри, немовби ввело свіжу кров до рушійної сили послання Церкви. Іспанці й португальці, а за ними й голландці, англійці та французи з перших експедицій використовували присутність місіонерів у Новому Світі для виконання особливого завдання, а саме навернення до християнства невіруючих. Успіх перших християнських проповідей неєвропейським народам був таким, що в сучасників склалося враження, ніби спричинені протестантським розколом втрати цілком компенсуються наверненням заокеанських народів. Шлях до місіонерства відкрився для дванадцяти ченців францисканського ордену в 1523 р., коли вони висадилися на березі щойно завойованої Мексики на запрошення Ернана Кортеса (1485—1547). Відтоді й протягом усього XVI ст. католицька Церква досягала дедалі більших успіхів у цій сфері. У 1526 р. тут висадилися ченці домініканського ордену, а в 1533 р. — августинського; до прибуття єзуїтів у 1572 р. євангелізацію корінного населення здійснювали переважно священники зі спеціально реформованих представництв трьох згаданих орденів. Завзяття ченців і швидкий занепад місцевих общин пояснюють надзвичайно велику кількість осіб, які в ті роки офіційно назвали християнство своєю релігією. У написаному в 1532 р. листі до Карла V брат Мартіно ді Валенсія розповідає про щонайменше мільйон аборигенів, котрі прийняли християнство менше ніж за десять років. Дехто говорить про ще тріумфальніші досягнення: наприклад, Торібіо де Бонавенте оцінює кількість американців, навернених до християнства між 1524—1536 рр., у п’ять мільйонів осіб.

Мільйони

хрещених

У Південній Америці євангелізація відбувалася значно повільніше, ніж у Мексиці. Перші отці ордена єзуїтів прибули до Бразилії наприкінці 40-х років; приблизно в той самий час домініканці