Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

знаю, як тобі допомогти. Якщо ти дозволиш. Якщо

говоритимеш. Я не зможу нічого повернути назад. Не зможу

тебе зцілити. Але я можу полегшити біль.

— Не називайте мене Робертою, — сказала Боббі так тихо, що

ледь почула саму себе.

Вона зробила кілька коротких вдихів, намагаючись отямитись

і не ковтати ротом повітря. Аромати вантажного відсіку

нахлинули на неї. Запах гуми і металу з костюма. Їдкі, один

сильніший за інший, запахи мастила і гідравлічної рідини, старі

та всотані прямо в метал, хоча солдати безліч разів драїли

палубу. Думка про тисячі солдатів флоту та піхоти, які

проходили через це саме приміщення, працювали на своєму

обладнанні й мили ці самі перегородки, повернула її до пам’яті.

Вона підійшла до розібраного кулемета і підняла його

з килимка, поки калюжа мастила не дісталася до зброї.

— Ні, капітане, мені стане краще не від розмов із вами.

— А від чого, сержантко?

— Та хрінь, яка вбила моїх друзів і почала цю війну... Хтось же

випустив її на Ганімед.

Боббі закріпила кулемет у гнізді, різко клацнувши по металу.

Крутнула рукою три стволи, і всередині зашипіли змазані

вальниці високої якості.

— Я дізнаюся, хто це був. І вб’ю його.

Розділ дев’ятий. Авасарала

Звіт був довшим за три сторінки, але Сорену вдалося знайти

когось, хто не засцяв визнати, що не має всіх відповідей. На

Венері коїлося щось дивне — дивніше, ніж Авасарала могла

знати або підо зрювати. Планету майже оповила мережа

волокон, які повторювали шестикутники завширшки в п’ятдесят

кілометрів. Про них було відомо тільки те, що вони несли

перегріту воду під тиском і електричний струм. Сила тяжіння

планети збільшилася на три відсотки. Поруч проходили вихори

бензолу і складних вуглеводнів, як синхронні плавці, загрібаючи

кратери, де рештки станції Ерос рознесло об поверхню планети.

Найсвітліші вчені уми системи витріщалися на дані, роззявивши роти, й ніхто не поспішав панікувати тільки тому, що поки не дійшли згоди, через що саме варто панікувати.

З одного боку, метаморфози на Венері були найпотужнішим

інструментом науковців за всю історію. Хай що відбувалося, свідком був кожен. Не треба було перейматися через угоди про

нерозголошення або картельні змови. Кожен, у кого був сканер

достатньої чутливості, міг поглянути крізь хмари сірчаної

кислоти і побачити, що там відбувається просто зараз. Аналізи

були секретними, додаткові дослідження — приватними, але

вихідні дані оберталися навколо Сонця перед очима в усіх.

От тільки, поки що, вони були наче зграйка ящірок, які

стежать за Чемпіонатом світу. М’яко кажучи, вони не були певні, на що саме дивляться.

Але очевидною була одна річ. Напад на Ганімед і сплеск

енергії, використаної на Венері, відбулися точно тієї самої миті.

І ніхто не знав чому.

— Що ж, як з козла молока, — промовила вона вголос.

Закрила планшет і визирнула з вікна. Навколо тихо шумів

буфет, як це буває в гарних ресторанах, тільки не було огидної

необхідності платити. Столики зі справжнього дерева були

обачно розставлені так, щоб усі могли дивитися у вікна, але

ніхто не міг підслухати відвідувачів, якщо вони цього не хотіли.

Того дня йшов дощ. Навіть якби краплі не стукотіли по вікнах, розмиваючи місто і небо, їй підказав би запах. Її обід —

холодний сааг алу і те, що мало би бути курчам тандурі, —

стояли на столі непочаті. Сорен досі сидів навпроти з ввічливим

і пильним поглядом, як у лабрадора.

— Даних про запуск нема, — сказав він. — Воно повинно було

дістатися з Венери на Ганімед, але цьому нема жодного доказу.

— Ця венеріанська штука вважає, що інерцією можна

знехтувати, а сила тяжіння не є константою. Ми не знаємо, який

вигляд мав би запуск. Судячи з того, що нам відомо, до Юпітера

воно могло дійти пішки.

Юнак кивнув на знак згоди.

— На чому ми зупинилися з Марсом?

— Вони погодилися на зустріч у нас. Їхні кораблі вже

вирушили з делегацією дипломатів, а з ними — їхній свідок.

— Піхотинка? Дрейпер?

— Так, пані. За ескорт відповідає адмірал Нгуєн.

— Він не пустує?

— Поки ні.