Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

— Гаразд, що там далі? — спитала Авасарала.

— Джулс-П’єр Мао чекає у вашому кабінеті.

— Коротко його охарактеризуй. Усе, що тобі здається

важливим.

Сорен моргнув. Блискавка підсвітила хмари зсередини.

— Я відправив рапорт...

Вона відчула хвилю роздратування, що межувало із соромом.

Авасарала забула, що відомості про чоловіка були у неї в черзі.

Там — ще тридцять документів, і цієї ночі її турбували сни, в яких несподівано помирав Арджун. Їй снилися кошмари про

це відтоді, як їхній син загинув, катаючись на лижах, у її мозку

зливалися єдині двоє чоловіків, яких вона любила.

Вона сподівалася переглянути інформацію до сніданку.

І забула. Але не збиралася визнавати це перед шмаркачем із

Європи тільки тому, що він був кмітливим, компетентним

і виконував усі її накази.

— Я читала рапорт. Мені відомо все, — сказала вона, підводячись. — Я тебе випробовую, трясця. Я питаю, що тобі

здається важливим про нього.

Залишивши столик, вона пішла до різьблених дубових дверей, навмисно пришвидшивши крок так, щоб Сорену довелося її

наздоганяти.

— Він — обличчя торгової компанії «Мао-Квіковскі», — сказав

Сорен так, щоб чутно було лише їм. — До інциденту вони були

одним з головних постачальників «Протогену». Медичне

обладнання,

рентген-кабінети,

інфраструктура

для

спостереження і шифрування. Ледь не все, що «Протоген»

привіз на Ерос або використав для будівництва своєї потаємної

станції прибуло зі складів «Мао-Квік» або на їхніх вантажних

кораблях.

— І вони досі гуляють на свободі тому, що... — вона штовхнула

двері, виходячи у коридор.

— Нема доказів, що «Мао-Квік» знали про призначення свого

обладнання, — продовжував Сорен. — Після того, як «Протоген»

викрили, «Мао-Квік» одними з перших передали інформацію

у слідчий комітет. Якби вони — в цьому випадку він сам — не

передали терабайт таємного листування, ми могли б ніколи не

дізнатися про причетність Ґутмансдоттір і Кольпа.

Сивочолий чоловік із широким андійським носом, який ішов

коридором назустріч, підвів очі з планшета і кивнув їй, коли

наблизився.

— Вікторе, — звернулася вона. — Сподіваюсь, Аннетт уже

краще.

— Лікарі кажуть, що все буде добре, — відповів андієць. —

Я передам твої побажання.

— Передай: я сказала, щоб вона вилізала з ліжка, поки її

чоловікові не полізли в голову брудні думки, — кинула

Авасарала, й андієць засміявся у них за спинами.

Тоді до Сорена:

— Він пішов на угоду? Співпраця заради помилування?

— То одна з версій, але більшість вважала, що це персональна

помста за те, що сталося з його донькою.

— Вона була на Еросі.

— Вона була Еросом, — уточнив Сорен, коли вони увійшли

в ліфт. — Вона була першою інфікованою. Учені вважають, що

протомолекула вибудовувалася, взявши за зразок її мозок і тіло.

Двері ліфта зачинилися. Кабіна вже знала, хто вона і куди їй

треба. Вони почали плавний спуск, а тим часом Авасарала

підняла брови.

— Тож коли вони почали перемовини з тією штукою...

— Вони розмовляли з тим, що залишилося від доньки Джулса-П’єра Мао, — продовжив Сорен. — Тобто, вони думають, що так

було.

Авасарала свиснула собі під ніс.

— Я впорався з випробуванням, пані? — безвиразно запитав

Сорен. Тільки крихітний вогник у кутиках очей натякав на його

здогад, що вона забивала йому баки.

Вона мимоволі усміхнулася:

— Ніхто не любить розумників.

Ліфт зупинився, двері розчинилися.

Джулс-П’єр Мао сидів за її столом, випромінюючи почуття

спокою з найменшим натяком на подив. Очі Авасарали забігали

по ньому, вбираючи усі деталі: елегантний шовковий костюм, який розмивав межу між бежевим та сірим, залисина, що не

бачила лікувальної терапії, вражаючі сині очі, котрі у нього, мабуть, від народження. Він демонстрував свій вік як заяву про

те, що боротьба проти руйнівної дії часу і смертності не

заслуговувала на його увагу. Двадцять років тому він був просто

неймовірно вродливим. Тепер до цього додалася гідність, і її

першим,