Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

У 1922—1924 роках Корольов учився в Одеській будівельній профшколі, здобувши після її закінчення середню освіту і спеціальність каменяра-черепичника. Ще в дитячі роки він відрізнявся винятковими здібностями і непереборним потягом до нової тоді авіаційної техніки – одного разу Сергій поблизу побачив гідролітак і «захворів» повітроплаванням, що згодом привело його в планерний гурток. У 17 років він уже розробив проект літального апарата оригінальної конструкції.

Зимою 1923 року Сергій почав працювати над своїм першим планером. Він поставив собі мету: його планер повинен бути не першим, а кращим. У липні проект був готовий. Свій планер Сергій назвав просто і коротко – К-5. Захист проекту відбувався в ТАПУКі – Товаристві авіації і повітроплавання України і Криму. Корольову були зроблені незначні зауваження. На засіданні ухвалили: проект утвердити в Харкові і будувати по ньому планер.

Поступивши в 1924 році в Київський політехнічний інститут на механічний факультет, Корольов за два роки освоїв у ньому загальні інженерні дисципліни і став спортсменом-планеристом. Восени 1926 року стало ясно, що авіаційне відділення при факультеті відкрите не буде, і Сергій перевівся на вечірнє відділення МВТУ ім. Баумана. Одночасно він працював рознощиком газет, столяром, а потім влаштувався на завод Всесоюзного авіаційного об’єднання ім. Менжинського. До цього часу хлопець здобув популярність як здібний авіаконструктор і досвідчений пілот, що закінчив Московську школу льотчиків-планеристів. Деякі з його планерів уже тоді звертали на себе увагу знавців, відрізняючись підвищеною міцністю і мало не удвічі більшим питомим навантаженням на крило. Недаремно на планері СК-3 «Червона зірка» відомий льотчик В. А. Степанченок уперше в світі зробив три «мертві петлі» Нестерова. Треба зазначити, що Сергій відразу готував свої планери для установки на них реактивного двигуна. Свій дипломний проект у МВТУ – розробку легкомоторного двомісного літака СК-4 талановитий студент виконав під керівництвом майбутнього академіка А. М. Туполєва.

Спроектовані і побудовані літальні апарати Корольова – планери «Коктебель», «Червона зірка» і легкий літак СК-4, призначений для досягнення рекордної дальності польоту, – показали його неабиякі здібності як авіаційного конструктора. Проте хлопця більше захоплювали польоти в стратосфері і принципи реактивного руху. Познайомившись з роботою К. Е. Ціолковського «Реактивний аероплан», він простудіював всі його книги, які тільки зміг дістати. Ідеї калузького мрійника про польоти на інші планети глибоко проникли в душу Сергія і оволоділи їм на все життя.

У вересні 1931 року разом з талановитим ентузіастом в галузі ракетних двигунів Ф. А. Цандером Корольов добився створення в Москві громадської організації – Групи вивчення реактивного руху (ГИРД) при Центральній раді Тсоавіахіму, яка вже через рік стала державною науково-конструкторською лабораторією по розробці ракетних літальних апаратів. У ній були створені і випробувані перші вітчизняні рідинно-балістичні ракети ГИРД-09 і ГИРД-10.

У серпні 1931 року Сергій одружився зі своєю шкільною подругою Ксенією (Лялею, як її звали удома) Вінцентіні, яка після закінчення Харківського медінституту працювала в Алчевську. Молоді почали жити в Москві, і через чотири роки у них народилася дочка Наталка.

У цей час Корольов працював начальником відділу ракетних літальних апаратів у Реактивному науково-дослідному інституті (РНД). Він керував польотними випробуваннями перших вітчизняних рідинних ракет «09» (конструкції М. К. Тихонравова) і «ГИРД-Х» (конструкції Ф. А. Цандера), підготував до друку книгу «Ракетний політ у стратосфері» і експериментував з крилатою ракетою «06/1». У 1936 році молодий учений створив конструкцію ракетоплана «318-1», обґрунтувавши технічні вимоги до літака з ракетним двигуном.

Після розстрілу маршала Тухачевського і групи командирів Червоної армії літом 1937 року деякі співробітники РНД були арештовані як «учасники троцькістської шкідницької організації». Сам Сергій Павлович більше року перебував під секретним наглядом, потім був виключений з лав ВКП(б) і понижений на посаді, а 27 липня 1938 року, після аварії під час стендового випробування ракети, – заарештований. Судили Корольова 27 вересня того самого року. Сергій Павлович не визнав себе винним, від колишніх свідчень відмовився. Знав би він, скільки людей у залі суду вчинили так само. Корольова засудили до десяти років тюремного ув’язнення. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає… Місцем відбування покарання була визначена Колима, золотодобувна копальня Мальдяк.

Улітку 1940 року Особлива нарада при НКВС СРСР відмінила попередній вирок і засудила С. П. Корольова на 8 років виправно-трудового табору, замінивши ярлик «члена антирадянської контрреволюційної організації» на «шкідника в галузі військової техніки». Через декілька місяців міра покарання була переглянута, і на підставі особистої заяви з проханням використовувати його за фахом ув’язнений Корольов був переведений у Центральне конструкторське бюро – спецпідрозділ НКВС. Там, у стінах ЦКБ-29, під керівництвом ув’язненого А. М. Туполєва вже повним ходом велися серйозні розробки нового покоління літальних апаратів з реактивними двигунами.

Чотири роки перебував Корольов у закритих конструкторських бюро, або «шарашках», як називали подібні заклади самі арештанти. «Шарашки», як і сам принцип використання дешевої, але вельми кваліфікованої робочої сили, були винаходом наркома Л. П. Берії. Сюди вважали за щастя потрапити розсіяні по в’язницях і таборах ГУЛАГу, виснажені морально і фізично інженери, технологи, конструктори, учені…

Під керівництвом А. М. Туполєва Корольов брав участь у створенні і виробництві фронтового бомбардувальника Ту-2 і одночасно розробляв проекти керованої рідинної аероторпеди і нового варіанту винищувача-перехоплювача. Це послужило приводом для переведення його в 1942 році в іншу організацію такого самого табірного типу – ОКБ НКВС СРСР при Казанському авіазаводі, де велися роботи над створенням літакових двигунів нового типу. Там Корольов приступив до втілення ідеї використання ракетних двигунів в літакобудуванні.

* * *

У липні 1944 року конструктор був достроково звільнений і після закінчення війни у складі Технічної комісії відряджається до Німеччини для знайомства з німецькою трофейною ракетною технікою. У травні 1946 року було прийнято секретну ухвалу уряду про створення в СРСР галузі по розробці і виробництву ракетного озброєння. Незабаром всі радянські фахівці були відкликані з Німеччини для роботи в знову створених НДІ і ОКБ. Серед них був і Корольов, який після повернення до Москви приступив до виконання обов’язків головного конструктора балістичних ракет дальньої дії і начальника відділу НДІ-88 по їх розробці. На той час він уже розлучився зі своєю дружиною, провідним хірургом-травматологом Боткінської лікарні, яка відмовилася грати роль домогосподарки при чоловікові, що віддавав себе без залишку роботі. У травні 1947 року Сергій Павлович одружився на 26-річній Ніні