Читати книгу - "Тригер, Іванна Желізна, Zhelizna"

Неочікувана звістка пролунала через динамік у нашій кімнаті.

— Учасники, зверніть увагу. Одна з пар вибула з гри. Тепер залишилося лише дві пари. Бажаємо успіху.

Голос був, як завжди, спокійним і відстороненим. Але ці слова залишили в повітрі важкий осад.

Я побачив, як Айві напружилася. Вона сиділа на дивані, обхопивши руками коліна. Її обличчя було зосередженим, але я знав, що в голові вирували думки.

— Хто вони були? — запитала дівчина раптом, порушуючи мовчання.

— Немає значення, — сказав я, спираючись на стіл. — Важливо, що ми тут досі.

Айві дивилася на мене. Її погляд був сумішшю суму й тривоги.

— Важливо те, як вони вибули, — прошепотіла вона.

Я не відповів. Бо й сам не знаю, що сказати.

Ця новина не давала спокою нам протягом усього дня. Айві намагалася приховувати свої емоції, але її рухи були невпевненими, а слова – обережними. Це змусило мене задуматися.

Гра ставала жорсткішою. Ми залишилися лише з однією парою, і це означало, що кожне наступне завдання буде спрямоване на те, щоб перевірити наші межі.

У моїй голові почався план формування. Якщо завдання – емоційне розкриття Айві, то єдиний спосіб досягти цього – зруйнувати її останні стіни.

Що викличе в Айві найбільші почуття?

Відповідь була очевидною.

***

Ніч настала швидко. Айві вже лежала на своєму ліжку, закутавшись у ковдру. Її спина була повернута до мене, і я чув чуже рівне дихання. Дівчина була тихою, але я знав, що вона не спить. Її тіло було напруженим, навіть через відстань це відчувалося.

Я сидів на своєму ліжку, спираючись спиною на стіну. У кімнаті панувала темрява, лише слабке світло пробивалося через віконну штору.

Мої думки кружляли навколо завдання, навколо того, що я мав зробити.

Вдихнув глибше й підвівся.

— Айві, — сказав я тихо.

Вона злегка повернула голову, але не відповіла.

— Ти не спиш, — додав я, роблячи крок ближче до її ліжка.

— Ні, — прошепотіла вона.

Я сів на край її ліжка. Мій погляд затримався на її обличчі, наполовину схованому в тіні.

— Що ти відчуваєш? — запитав я.

Очі її розплющилися, і вона подивилась на мене.

— Страх, — відповіла вона просто.

Мої пальці стиснули край ковдри, але я змусив себе залишитися спокійним.

— Чому?

Айві на мить задумалась, перш ніж відповісти.

— Бо я не знаю, що буде далі. І... боюся втратити себе в цьому всьому.

Її слова вдарили сильніше, ніж я очікував.

— Ти не втратиш себе, — сказав я, нахиляючись ближче.

— Інколи мені здається, що я вже втратила.

Голос Айві був таким щирим, таким крихким, що я відчув, як щось всередині мене здригнулося.

Я простягнув руку, обережно торкнувшись її плеча. Айві не відштовхнула мене, тільки трохи повернулася, щоб подивитися на мене.

— Айві, — я нахилився ближче, і наші обличчя майже торкнулися. Її очі зупинилися на моїх, і я побачив у них змішання тривоги й очікування. — Все буде добре, — прошепотів я.

І в ту мить я обережно торкнувся своїми губами.

Поцілунок був ніжним, легким. Її губи трохи здригнулися, але вона не відступила. Рука Айві м'яко торкнулася моєї щоки, і цей жест змусив мене затамувати подих.

Я відчув, як тіло Айві розслабилося під моїми руками, і цей момент став тим, що я не міг описати словами.

Але навіть у цих відчуттях, десь у глибині моєї свідомості, залишилася думка: це все частини гри. Частина завдання.

І ця думка була тією, яка не давала мені повністю зануритися в мить.

***

Губи Ейрі торкнулися моїх, і все в мені застигло. Світ зупинився, залишивши тільки цей момент. Цей поцілунок. Його руки, теплі й обережні, ковзнули по моїй шиї, ніби шукаючи дозвіл.

Я ледь чула своє власне дихання. Серце билося так швидко, що, здавалося, ось-ось вирветься з грудей. Щось у цьому моменті було таким тендітним, що я боялася, що будь-який рух або слово може все зруйнувати.

Ейрі відступив на мить, його очі затрималися на моїх. У них було щось нове: щось, чого я раніше не бачила. Тепло. Турбота.

— Все… все добре? — Я не змогла відповісти словами, лише кивнула.

Моя рука торкнулася плеча Ейрі, і я відчула, як напруга в його тілі зникла. Його пальці легенько ковзнули по моїй щоці, і я заплющила очі, намагаючись запам'ятати  зворушливу мить.

Усе моє тіло відгукнулося на цей дотик. Це був не просто жест – це було щось більше, щось значуще.

Я завжди боялася близькості. Боялася того, що людина, якій я відкрию своє серце, зробить мені боляче. Але зараз… зараз це здавалося правильним.