Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

Лу дивилася на двері, за якими зникли Ерік і Арія, відчуваючи, як у грудях наростає тривога. Чи правильно вона зробила, що довірила їм порятунок матері? Ерік, якого вона все життя знала як безвідповідального егоїста, раптом перетворився на таємного агента з доступом до найсекретнішої лабораторії Імперії. Чи могла вона справді йому вірити?

– Сумніваєшся у своєму рішенні? – тихо запитав Вісник, спостерігаючи за нею.

Лу повернулася до нього:

– Я більше не знаю, кому вірити. Все, що я вважала правдою, виявилося брехнею. Імперія, якій я присягалася, планує геноцид. Мій нікчемний брат виявився секретним агентом. Мій батько під арештом...

– Саме в такі часи ми й розуміємо, хто ми насправді, – Вісник повільно покотив свій інвалідний візок до столу з планами. – Коли все стабільно, легко дотримуватися переконань. Справжні випробування починаються, коли треба обирати.

Він кивнув на схему лабораторного комплексу:

– Маємо шість годин до початку операції. Потрібно скласти детальний план. Якщо твій брат говорить правду, це наш єдиний шанс запобігти катастрофі.

До кімнати увійшов Дерек, тримаючи кілька планшетів:

– Я отримав додаткову інформацію про системи безпеки лабораторії від наших людей. Вони підтверджують те, що сказав Ерік.

Лу глянула на нього:

– Як Джин?

– Краще, – відповів Дерек із легкою посмішкою. – Вона хоче долучитися до планування операції.

– Її стан дозволяє? – нахмурився Вісник.

– Вона наполягає, – знизав плечима Дерек. – Ви знаєте мою сестру. Коли вона щось вирішила...

Лу мимоволі посміхнулася – це звучало дуже схоже на Джин, яку вона знала. Рішуча, вперта, віддана.

– Добре, – кивнув Вісник. – Нам знадобиться кожен досвідчений солдат. Особливо той, хто знає імперські протоколи зсередини.

Лу повернулася до планів:

– Ми повинні бути готові до того, що все може піти не за планом. Якщо Ерік зрадить нас...

– Ми матимемо запасний варіант, – твердо сказав Вісник. – Завжди є інший шлях.

***

Ерік і Арія рухалися вулицями Сектора 1 на непримітному електромобілі. Після оголошення надзвичайного стану на вулицях стало менше цивільних, але значно більше патрулів. Кожен перехрестя контролювали офіцери внутрішньої безпеки.

– Поводься природно, – тихо інструктував Ерік, коли вони наближалися до чергового блокпосту. – Ти моя асистентка, я щойно викликав тебе терміново. Дай мені говорити.

Арія кивнула, не відриваючи погляд від дороги:

– Твоя мати... вона знає, що відбувається?

– Навряд чи, – відповів Ерік. – Мій батько завжди тримав її осторонь від своєї роботи. Заради безпеки.

Іронічно, подумав він. Зрештою, це не врятувало її від домашнього арешту.

Вони зупинилися перед блокпостом. Офіцер підійшов до вікна, і Ерік опустив скло, демонструючи свої документи.

– Ерік Чан, – офіцер уважно вивчив посвідчення. – Персональний асистент директора Саніна.

– Саме так, – Ерік посміхнувся своєю звичною зарозумілою посмішкою. – Повертаюся додому. Напевно, ви вже знаєте про ситуацію з моїм батьком.

Офіцер напружився:

– Так, звісно. Мої співчуття. Це велика трагедія – дізнатися, що власний батько зрадник.

Ерік зіграв обурення:

– Це ще треба довести. Але поки що, як ви знаєте, моя мати під домашнім арештом, і я маю на неї наглядати. Директор Санін особисто доручив.

Офіцер перевірив щось у своєму планшеті:

– Все вірно. А хто це з вами?

– Моя асистентка, – недбало кинув Ерік. – У мене сьогодні важлива інспекція в лабораторному комплексі, потрібно підготувати документи.

Офіцер кивнув і відступив:

– Проїжджайте. Але пам'ятайте про комендантську годину.

– Звісно, – Ерік знову посміхнувся. – У мене спеціальний дозвіл від директора.

Коли вони від'їхали від блокпосту, Арія видихнула:

– Це було... напружено.

– Ти ще не бачила напруження, – похмуро відповів Ерік. – Воно почнеться, коли ми доберемося до будинку. Там щонайменше чотири охоронці, і всі вони знають мене як "маменькиного синка" і п'яницю. Треба відіграти цю роль бездоганно.

Арія глянула на нього:

– А яка твоя справжня роль, Еріку Чан? Ти дійсно на нашому боці, чи це ще одна гра?

Ерік довго мовчав, ведучи машину крізь розкішні вулиці елітного району Сектора 1.

– Я вже давно не знаю, на чиєму я боці, – нарешті сказав він. – Я робив жахливі речі на службі у Саніна. Речі, за які ніколи не зможу спокутувати. Але те, що вони планують зараз... – він похитав головою. – Ніхто не заслуговує на таку смерть. Мільйони невинних людей. Як можна залишатися осторонь?