Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

— Аж ніяк, люба, — Алекс з театральною серйозністю вклонився, простягаючи їй уявну руку для запрошення на танець. — Без тебе — ніяк.

Злата зітхнула.

— Я останній раз грала у дев’ятому класі. І тоді м'яч вилетів за паркан і влучив у велосипедиста. Було багато криків.

— Значить, у тебе вже є бойова історія! — пожартував Алекс. — Ти нам точно потрібна!

— О Боже... — простогнала Злата, закриваючи обличчя руками. — Добре. Але якщо я когось травмую — це на твоїй совісті.

Так почалась епоха виснажливих тренувань.

Перший день увійшов в історію під гаслом: «Ні, не в обличчя, Злато!»

— Руками, не плечем! — кричав Антон.

— Ааа! Це був мій телефон! — бігав Ярік, намагаючись урятувати свою техніку.

У спортзалі Алекс терпляче показував Златі, як правильно тримати руки у формі "кошика", як робити подачу. Але в Злати виходило або «перекинути через сітку й влучити в Антона», або «відправити м’яч на інший кінець залу», де він із гучним ударом бився об стіну.

— Ну, це вже прогрес, — зауважив Ярік після чергового польоту м’яча, — тепер ми маємо зброю масового ураження!

Вся спітніла, з розтріпаним волоссям і вбивчим поглядом, Злата зітхнула:

— Я ще раз скажу «так» на твоє запрошення — і одразу ж запишусь у циркову школу.

Алекс засміявся й ніжно торкнувся її плеча.

— Ти молодець, чесно. Для першого разу дуже круто. Я навіть записав одне відео, — хитро підморгнув він, дістаючи телефон.

— Що?! Видали!

— Але це для наших майбутніх дітей! Щоб знали, з чого все починалося!

— Алекс, я зараз реально кину в тебе м’ячем!

— Ну от! Бачиш, яка у тебе вже подача — навіть коли зла!

Кожне тренування закінчувалося сміхом, а іноді — падінням на підлогу від втоми. І хоч Злата весь час бурчала, всередині вона відчувала щось нове. Вперше за довгий час їй було по-справжньому весело. З кожним тренуванням вона ловила себе на тому, що чекає їх все більше.

І, можливо, справа була зовсім не у волейболі.

---

Алекс давно звик до підвищеної уваги. Як фронтмен гурту Blue Bloods, він був ніби магнітом — на нього задивлялися в коридорах, йому надсилали повідомлення з зізнаннями, а одна дівчина навіть прислала своє оголене фото з гітарою і написом "Blue Bloods forever!"

Усе це почалося ще на першому курсі. З кожним виступом ситуація тільки загострювалася. Потім була академвідпустка, яка на якийсь час приглушила ажіотаж. Але тепер, після повернення на навчання, усе почалося з новою силою. Особливо завдяки "офіційному фан-клубу гурту", який утворила надто ініціативна Аріна. Вона була переконана: рано чи пізно Алекс зверне на неї увагу.

На жаль для Аріни, Алекса цікавили інші речі — спокій, тиша і... Злата.

Але спокій йому навіть не снився. Новий тиждень обіцяв бути особливо хаотичним: завтра на факультеті мали відбутися аматорські змагання з волейболу, і команди вже збиралися на тренування.

Алекс сам того не підозрював, але знову роздратував “фан-клуб”, коли запросив до своєї команди Злату — ту, яка, м’яко кажучи, не мала жодних спортивних навичок. Та саме в цьому і був задум: йому подобалось проводити з нею час, хай навіть під приводом волейболу.

Спортивна зала ще не встигла охолонути після попередніх баталій, як атмосфера наповнилася не тільки запахом поту, а й ревнощами, амбіціями та прихованими змовами.

Поки Алекс учив Злату відрізняти блок від подачі, на іншому кінці залу кипіла нарада. Аріна разом зі своїм "елітним загоном фанаток" вже будувала плани.

— Вона взагалі хто така?! — прошипіла Аріна, відкидаючи пасмо волосся з манірною елегантністю. — Ходить у своїх светрах, книжечки тягає… І що він у ній знайшов?

— Може, в неї просто харизма? — несміливо припустила одна з подруг.

— Харизма?! Нам потрібен план, — вичавила Аріна, втупившись у Алекса, який саме лагодив пов'язку на руці Злати.

Після тренування Аріна впевнено підійшла до Алекса, виблискуючи, наче героїня дешевої мелодрами.

— У мене є для тебе... пропозиція, — промуркотіла вона, склавши руки на грудях. — Гра. Ти, Злата і ваша команда — проти нас.

Алекс заклав руки за спину, грайливо примружившись:

— Виклик? Цікаво. Що на кону?

Аріна лукаво посміхнулась:

— Якщо ми виграємо, ти припиняєш спілкуватися з нею. Повністю. І ідеш зі мною на побачення. Граємо?

Злата, яка щойно підійшла, чула тільки останні слова.

Алекс обернувся до неї й підморгнув:

— Що скажеш, люба? Хочеш знищити чиюсь самооцінку сьогодні?

Злата кинула погляд на Аріну, яка вже святкувала свою майбутню перемогу подумки. Вона зітхнула і, глянувши Алексові просто в очі, сказала:

— Та що вже там… Якщо вже принизитися — то ефектно, перед усіма.