Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Підійшовши до вікна, широко відчиняю стулки, потім відчиняю дерев'яні віконниці. За вікном видніються нагромадження світлих кам'яних стін, червоних черепичних дахів, утиканих телевізійними антенами, а за ними - зелений купол церкви з маленькою дзвіницею.

Невже я помиляюся ?

Лунає звук виклику мого мобільного телефону. Дивно. На цей місцевий номер, мені може телефонувати тільки інспектор Ульсен. Але це не його номер, судячи з інформації на екрані телефону. Вважаю за краще проігнорувати і скидаю виклик.

- Кава? Як доречно. Артуре, ти справжнісінький чаклун. Мрію про чашку ранкового напою. Мені так не вистачає  бадьористі, - Емма відволікається від вивчення щоденника і красномовно принюхується до аромату, що поширюється приміщенням.

- У нас мало часу, треба поспішати. А нам ще треба встигнути поснідати, - щасливий, що вдалося її відірвати від недоречного зараз заняття, простягаю їй чашку запашного напою, символу настання нового дня.

- Який жах! На шо це схоже по-твоєму? – Ємма оглядає себе у дзеркалі за крок до виходу з кімнати.

- Що саме тебе так турбує? – відгукуюсь на її запит.

- Ти ще питаєшь? Мені нічого переодягти. Я в цій сукні не перший день. Що люди скажуть, коли мене побачать в такому стані?

- Людям байдуже. Хоча, насправді можу тебе запевнити, певна частина з них слинки ковтатимуть тобі в слід.

- І яка це частина?

- Чоловіча.